77-річний письменник Микола Сом колись товаришував з письменником Григором Тютюнником.
Згадує, що Тютюнник приходив у гості без поклику і довго розповідав цікаві історії. Записував лише розказане.
«Григір Тютюнник пересмішником був, міг кого завгодно пересміяти. Ми його називали Гриць. У гості приходив, як до себе додому. Дзвонить вранці й каже: „Я йду!“. Розпалював грубку й починав оповідати. Свої оповідання писав так: спочатку розкаже, а потім запише, що розказалось», — пригадує Микола Сом.
Одного разу Тютюнник і Сом ледве не видали себе за стукачів.
"Ми з ним не мали грошей, а дуже хотіли випити. Через дорогу від мого дому був будинок обласного упарвління КДБ, там у мене був добрий друг Вася Галошин. Казав, як потрібні будуть гроші, натиснути на кнопочку дверей. От пішли ми туди. Натис. Вася говорить: «Скільки?» — «Десятку». Взяли пляшку, сіли з Тютюнником на лавку. Він питає: «Сомище, а де ти гроші взяв? що за кнопочка така?» — «Та, — розказую, — Вася Галошин завідує відділом кадрів у КДБ».
Тютюнник падає й качається від сміху: «То ми в КДБ гроші взяли? А ти уяви, що хтось отам стоїть і дивиться, що двоє стукачів, Тютюнник і Сом, прийшли одержать плату за те, що продали своїх друзів!». Кажу: «Стукачі з віконечка гроші не отримують».
«Коли ховали Тютюнника, Ліна Костенко страшенно ридала. Ніколи не бачив до цього, як вона плаче», — поділився спогадами письменник