Слава Стецько — українська політична діячка, журналістка, співорганізатор Червоного Хреста УПА, жіночої мережі і юнацтва ОУН. Дружина Ярослава Стецька, відомого українського націоналіста.
Емігрантка та патріотка, яка лише за 10 років до своєї смерті нарешті отримала український паспорт. Жінка–легенда — Ганна Музика (дівоче ім’я Слави Стецько) народилась на Тернопільщині у містечку Теребовля і ходила до польської гімназії.
Згадувала, як у школі їм забороняли говорити українською, тоді 12–річною заявила: «Я — українка». У 1938–му вона стала членом ОУН, у 1943 — ув’язнена німцями у Львові, а з 1944 по 1991 жила в еміграції.
Більша частина її життя пройшла в екзилі. 47 років перебувала в еміграції у Німеччині, куди потрапила під час Другої світової війни. Віддано пані Слава допомагала своєму чоловікові — видатному лідерові ОУН Ярославові Стецьку, який і проголосив Акт незалежності України у Львові 30 червня 1941 року.
Вона не була типовою «залізною леді», попри суворий голос і сувору дисципліну, згадують однодумці. Зв’язкова Романа Шухевича Дарка Гусяк каже, Ярославу Стецько не так боялись, як поважали. Їй легко вдалося організувати роботу Конгресу по всій Україні. Навіть в Одесі та Луганську, де їй випало працювати з громадськістю, не було ніяких провокацій чи виступів.
В еміграції Ярослав iз дружиною жили без паспортів — залишалися особами без громадянства. Вони прагнули бути підданими однієї держави — Незалежної України. «Як я люблю цю Україну!» — щоразу говорила Слава Стецько, коли їхала з Борисполя до Києва. «Кращої країни у світі — а я об’їздила багато, але з такими краєвидами, горами, з такою землею — немає ніде», — скаже Стецько після повернення в Україну.
... У 1969 році — Слава Стецько була ще емігранткою, і в Україні перебувала нелегально. Вона переконувала українців: вони мають знову бути в Європі. «Світ показує нам маленький Люксембург чи ще менше Монако, які процвітають, і питає: «А чого ж ви ходите бідні та голодні на своїй землі з найкращим у світі родючим чорноземом?» — звертається Слава Стецько до українців.
Після повернення на Батьківщину вона стала народним депутатом другого, третього та четвертого скликань. У парламенті Славу Стецько поважали навіть запеклі ідеологічні супротивники — комуністи. Вона змогла з прибічниці суто революційних дій стати на шлях цивілізованого парламентаризму. І ніколи не лукавила щодо головного — відданості Україні. Деякі її висловлювання актуальні й досі: «Ми б хотіли мати з Росією такі відносини, які має Німеччина з Францією — колись воювали, а зараз нормально сусідують. Ми за те, аби бути нарівні і в політичному, і в економічному, і в культурному житті. Вони мають зрозуміти: у 21 столітті не гоже імперії бути». У 2002–му, як найстарший член парламенту, вона проголошувала текст присяги нового депутатського складу.
Слава Стецько мала хворе серце, але не погодилась на операцію за кордоном. В заключенні лікарі написали: «Пацієнтка відмовилась від оперативного втручання через невідкладні справи на Батьківщині». Слава Стецько померла незадовго до 83–го дня народження. Її пронесли на руках через центр Києва. З нею прощалась уся Україна.
За матеріалами газети «Україна молода»
