Цьогоріч День Європи Україна відзначатиме 19 травня (за указом Президента від 19 квітня 2003 року святкування призначено на третю суботу останнього весняного місяця).
Звичайно ж, особливістю його стане прийдешній чемпіонат Європи з футболу: на Хрещатику європейській та українській спільноті буде представлено міста-господарі ЄВРО 2012 – Київ, Львів, Харків та Донецьк. Усього павільйонів буде два – для зручності: Київ + Донецьк та Львів + Харків.
Визначною культурно-мистецькою інтеграцією у європейський простір можна вважати участь та здобутки України у пісенному конкурсі «Євробачення».
Вже на другий рік участі в конкурсі наша країна перемогла – з найбільшою сумою балів за всю попередню історію конкурсу (!), а два роки підряд упевнено здобувала друге місце (2007 та 2008 роки). Гайтана поїде на конкурс вже вдесяте – сподіваємося, що 10, ювілейний рік участі України у цьому пісенному видовищі принесе тільки приємні сюрпризи у вигляді високої оцінки творчості нашої співачки європейськими країнами. Тим більше, зовсім нещодавно РІА «Новости» повідомила, що Гайтана є лідером рейтингу симпатій акредитованих журналістів, фанатів та представників офіційних делегацій у другому півфіналі.
Загалом, як свідчить статистика Євробачення, серед країн, які найвище оцінюють наші співочі здобутки на конкурсі, – Польща, Португалія, Росія та Ізраїль, тож початок визнання Європою музичної нації українців закладено.
Свято під назвою День Європи з’явилося у нашій країні дев’ять років тому, протягом яких традиція його відзначення поступово поширилися з головних міст нашої держави до регіонів. Насправді ж День Європи має набагато соліднішу історію, оскільки бере початок від заяви про єдину Європу міністра закордонних справ Франції Роберта Шумана 9 травня 1950 року.
Які заходи відбуватимуться цього дня в Україні? Як сприймають День Європи непересічні люди? Відповіді на ці запитання ми спробуємо дати нижче – поза будь-якою політичною спрямованістю. З нагоди цьогорічного Дня Європи ми вирішили поговорити з народною артисткою України Христиною Стебельською.
– Пані Христино, що означає поняття «європейськість» особисто для Вас?
– Ще з дитинства мене батьки європеїзували. Це був заряд цінностей. Змалку я переглядала кращі українські та польські журнали і зафарбовувала цікаві замальовки, які були дивиною та додатком для дітей тих журналів. Я не була дитиною дипломатів чи української професури. Мої батьки, як і належить добротній українській інтелігенції, подавали мені інформацію корисну. Я багато читала, щодня плела вінок та браслет із квітів, влаштовувала вистави у саду. Моє реаліті-шоу мало високі рейтинги, бо всі сусіди та їхні собаки, коні, коти та гуси були глядачами. Мою європейськість розвивали цікавістю до розвалин старого замку чи підземелля старого костелу. І день на відпочинку у діда-баби мав зміст – зранку – доручення, а ввечері – домашні концерти. Я виросла в атмосфері поваги до сусідів і людей фізично хворих чи знедолених. Мені змалку було цікаво підслуховувати, про що просять у вечірніх молитвах мої рідні. Змістовним було все, навіть вигляд батьків: мама скромно, але завжди елегантно одягалася, тато був акуратним педантом. Пригадую, як на останні гроші, він купив мамі чудові шовкові сукні, бо вона грала головну роль у виставі. У 60-ті шкільні вчителі грали вечорами у народному домі – голці не було де впасти. Вареники, голубці, короваї на сцені парували, бо пеклося-варилося вдома. Все виховувало ментально те, що українка-європейка красива, чемна, цікава, творча, благородна. Тому татові слова «Пам’ятай, що ти моя Україна» – ось моя європейськість.
– На Вашу думку, можна говорити про європейськість як звичку?
– Сьогодні моя європейськість – це звичка із мотлоху пропозицій обирати те, що цікаво. Книги, театр, церква. Я самотужки підтримую власні знання польської мови і самотужки вивчаю італійську. Мабуть це родинне, бо мої дідо-бабця так перфектно володіли українською, польською та німецькою, що навіть після закінчення внз я їм заздрила. А тепер, напередодні Євро 2012, коли поляк заблукав у переходах Києва, а я йому підказала щось польською, то вдячну посмішку сприйняла, як симпатію до нас і комплімент моїм предкам-українцям. Це корисні деталі у сучасному контексті сприйняття європейської України. Що ще? Окрім загальнонаціональних телеканалів, щодня дивлюсь «Євроньюз». Я принципово дивлюся україномовну версію. Мені цікаво, як журналісти Української служби замість української точки зору освоюють європейську і що актуально з українських подій в Європі. Я пишаюся тим, що моя Національна телекомпанія України є партнером «Євроньюз», що проводить конкурси «Євробачення». Це партнерство є повчальним у ставленні європейців до нас.
– А як Ви ставитеся до проведення Дня Європи в Україні?
– Завжди цікавлюся, якою буде програма Дня Європи в Україні. Правда, інформація ЄС-Україна поширюється слабо, але феномен європейськості відроджується. Студенти у травні перетворюють внз на символічні європарламенти, а ініціативні школи залучають дітей до євромістечок. Тепер єврофестивалі організовують на сході і заході України, але мріється, щоб у Києві на День Європи були такі яскраві міжнародні заходи, як парад Шумана у Варшаві чи єврофестивалі в Італії, Франції, Іспанії. Щоб День Європи став знаковим для українців. І кращим учасникам мистецьких акцій вручали спеціальний приз Європи чи запрошували на святкування до Євросоюзу.
З нагоди Дня Європи Україна має творили свої брендові проекти. Окрім мистецьких, не виключаю й цікаві громадські. Наприклад, дебати щодо європейського майбутнього України. Уявіть собі – літній театр чи парк або затишний дворик, де під відкритим небом на запитання українців відповідають європейські експерти. Живий контакт.
– У контексті дня Європи дозвольте запитати – а про що Ви мрієте?
– Щоб на представлення «Я з України» приємно реагували. За кордоном і в нас має діяти отой проект «Україна». Саме «Україна», а не «окраїна». Чому так? Бо самодіяльні видумки програють перед запозиченим досвідом. Європейська самоосвіта, закони, чистота, дисципліна. Звичайно, є автори небайдужих ідей, але нема механізму їх втілення. А як поглиблюєшся в те, хто розробляє проект, то бачиш людей із поверховими знаннями про Україну. На жаль, ми ліниві на знання свого коріння. Українці легковажні щодо сучасного розвитку традицій. А про запровадження інновацій… Хіба достатньо тільки мандрували Європою, а презентувати там – хто ти і звідки?
Мрію, щоб про Україну все частіше згадували в позитивному контексті. У Європі ще буде мода на Україну, бо нас об’єднують європейські цінності. Але треба, щоб на все українське була мода в самій Україні.
Додала Олена Андріяш
