Після низки гучних скандалів навколо великих заповідників – «Хортиця», «Києво-Печерська лавра», «Софія Київська» тощо, виникає думка, що діяльність пана Кулиняка М. на посту міністра полягає ще й у тому, щоб допомогти різноманітним аферистам за заздалегідь розробленими схемами обібрати заповідники та музеї України.
Тільки таким чином можна пояснити те грандіозне самоуправство і вседозволеність, яку допускають директори-призначенці на місцях. Не хочеться вірити в те, що їх таємно зобов’язує й заохочує до таких дій сам Мінкульт. Проте…
На тлі загального музейного безладу вже «нормою» виглядає ситуація, коли колишній працівник пункту прийому склотари, нині генеральний директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Довгошия П. намагається встановити «контроль» за предметами музейного значення, що зберігаються у фондосховищах установи. Чи не для цього й відбулося призначення «менеджера» Довгошиї П. міністром культури Кулиняком М. ще у травні 2010 р.?
Після чергового масового звільнення працівників заповідника у середині вересня цього року, адміністрація нещодавно звільнила провідного наукового працівника відділу фондів Богуш Т.Г. Іншим «неблагонадійним» музейникам, що заважають Довгошиї П. незаконно дістатися фондосховищ роздано догани, зміст яких дозволяє засумніватися у нормальному психічному розвитку осіб, що їх складали.
Після невдалої спроби незаконного заволодіння ключами від фондового приміщення (тоді працівникам довелося викликати міліцейський наряд), як останній аргумент дирекції було введено в дію відомий наказ «про котів».
Зокрема, навожу «Подання про погодження застосування дисциплінарного стягнення…». Документ підписаний (та власне й складений) заступником директора з обліку та збереження і разом з тим головним зберігачем (за суміщенням!) Панченко Т. Як такі речі взагалі можуть відбуватися в цивілізованій державі у національній установі?!
Коментарі, як кажуть – зайві.
Як доводить дворічний досвід, достукатися до чиновників з міністерства — вельми неблагородна й безперспективна справа, а до совісті міністра й зовсім безнадійна. Музейні працівники, які це роблять, вже звільнені. При цьому адміністрація керується антизаконними та абсурдними з точки зору здорового глузду причинами.
Єдині, у кого лишається шукати допомоги у такій ситуації, це хіба що громадські організації, що опікуються правами домашніх улюбленців. Бо на права людей, які зберігають державні цінності представникам влади байдуже.
Колишня працівниця НІЕЗ «Переяслав»