Виставка картин художника з американського Хьюстона Нестора Топчія нещодавно відкрилася в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Українець за походженням презентує свої роботи в Києві вперше.
На огляд українцям Нестор Топчій привіз понад два десятки своїх оригінальних картин. На довільних формах полотен зображені люди, окремі частини людського тіла, тварини та абстрактні категорії. У творчості Топчій відображає філософське тлумачення свого пантеїстичного бачення реальності, коли природний світ, включаючи людину, постає частиною божества. Всі роботи виконані у техніці іконопису. Переглянути експозицію можна до 14 березня.
Петро Гончар, директор Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара»:
«Топчій змусив мене думати над його роботами, і це добре, бо він на стільки потужно і сильно над ними працює, що хочеться їх пізнати. Я відчуваю їхню значимість. Це він підкреслює, зокрема, своїм підходом до виконання робіт й іконописним методом. Якщо ікона для нас це вершина духовна, сакральна і психологічна, то щоб надати якимсь простим речам значимості, я так думаю, Топчій і використав іконописну техніку. Я не можу ці картини збагнути, але вони мене притягують. Щоб пізнати цього художника, треба напевне знати мову. Америка і Україна — два різні світи. Я відчуваю, що за цим щось є, але воно не вимовляється, і це добре, бо для чого тоді ж малювати, коли це можна словом описати. Ця виставка – ще й відкриття мені іншого світу, людини, художника, в якому тече кров українська, який звертається до її культури. От я дивлюся на світ і його очима».
У деяких роботах Нестора Топчія проглядаються елементи з українського традиційного мистецтва, зокрема писанкарства. Образи писанок митець зображує на картинах, а справжніми доповнює готові роботи. «Писанка — це початок всього» — переконаним голосом каже Нестор Топчій.
Створювати писанки до Великодня його ще в дитинстві навчила бабуся. Знавці кажуть, це ще один доказ вічності українських архетипів, які виринають із підсвідомості, надсвідомості, неусвідомленості, і оживають у творах автора. Втім, за словами самого художника, його мистецтво «не обмежене культурними рамками, він працює у загальносвітовому масштабі».
На відкриття виставки американський художник прийшов у вишитій сорочці. Каже, її вишивала ще його бабуся для дідуся, носив також батько, а тепер і йому перейшла у спадок.
Ім’я Нестора Топчія не випадково має українське забарвлення. Його дідусь народився в Каневі, а бабуся в Києві. Під час війни, як і багато українців, батько художника виїхав в Німеччину, а звідти до Канади, де зустрів матір-канадійку.
«Моя тітка мене так назвала і мамі сподобалося. Це класичне ім’я, що асоціюється з Нестором Літописцем», — розповідає художник. За його словами, у них в сім’ї завжди розмовляли українською мовою. У себе вдома в Техасі Топчій досі відвідує компактні спільноти українців. Деякі запитання від журналістів розуміє без перекладу, але відповідає англійською.
«Через те, що робилося в радянські часи, мій батько заборонив мені приїжджати в Україну, казав «Боже, борони». А зараз батька вже немає, і, окрім того, після подій Помаранчевої революції стан в Україні поліпшився».
Свою творчу виставку — «Повернення» — митець назвав не просто так. Це другий візит Нестора Топчія в Україну. Вперше на малій батьківщині митець побував минулого року, коли й отримав запрошення організувати в стінах Музею Івана Гончара свою виставку.
«Їдучи в Україну, я намагався не мати ніяких очікувань від України, тому що не хотів бути розчарованим. Мені хотілося б, щоб Україна була більш єдина, не така розрізнена, як зараз. Повернення», бо я повертаюся на свою батьківщину, а, з іншого боку, я повертаюся до духу своїх предків».
Модерновою експозицією сучасного американського художника гончарівці започатковують нову виставкову традицію. Тепер залу етно-клубу Музею Івана Гончара використовуватимуть ще й як галерею під постійні виставки сучасних художників, в роботах яких присутні елементи народного мистецтва, чи народної культури.
«Це як підкреслення одне іншого — новація підкреслює традицію, а традиція підкреслює новацію. Та й не може жити традиція, яка не оновлюється в сьогоднішньому дні. Наприклад, традиція може жити сьогодні, як обряд, але він теж оновлюється, бо якщо обряд колись мав сакрально-релігійне значення, то зараз чисто культурологічне», — підсумовує Петро Гончар.
Катерина Качур, «Рідна країна»
Фото автора та Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара»
