В 2015 року виповнюється 200 років від дня народження видатного вченого, філолога-славіста, професора В.І. Григоровича (1815—1876). З цієї нагоди в Кіровоградському обласному художньому музеї відбулося відкриття виставки «Дослідник слов’янських мов».
В експозиції представлено живописну роботу кіровоградського художника Володимира Федорова (1920—1986) «Бюст Григоровича» (1949), на якій зображено надгробний пам’ятник вченому на Рівнянському кладовищі міста Кіровограда. Монумент було створено у 1891—1892 роках одеськими митцями – скульптором Борисом Едуардсом та архітектором Олександром Бернардацці. Пам’ятник та п’єдестал було виготовлено з каррарського мармуру, бюст виконали, взявши за зразок фотографічні зображення В.І. Григоровича та консультуючись з його близькими. На чотирикутному п’єдесталі з фронтального боку зображено пергамент з написом: «Шукав різноманітну правду в цьому світі. Македонія. Візантія. Південна Русь. В ім’я слов’янства».
Експозицію доповнено копією оригінальної фотографії 1894 року та фотографією 2015 року пам’ятника Григоровичу. Вони наочно ілюструють зміни, що сталися у зовнішньому вигляді пам’ятника за більш ніж 120 років: зникли мармурові фоліанти рукописів та бордюр у слов’янському стилі, на яких стояв бюст; надписи ледве читаються; зникла кована огорожа.
Віктор Іванович Григорович народився 30 квітня 1815 року в місті Балта сучасної Одеської області, де служив його батько; мати Григоровича походила з польського шляхетського роду Шелеховських. Під впливом матері в родині панувала польська мова. Навчався у Балті та Умані в базиліанському училищі, потім – у Харківському університеті. Після Харкова чотири роки прожив у Дерпті, наполегливо вивчаючи філософію та класичну філологію в тамтешньому університеті.
У 1839 році Григоровича запрошено викладати до Казанського університету на кафедру слов’янських діалектів. Його популярність як викладача великою мірою ґрунтувалася на незвичній для того часу простоті поводження зі студентами.
У 1844—1847 роках В.І. Григорович здійснив подорож по балканських володіннях Османської імперії з метою дослідження маловідомих рукописних джерел монастирських сховищ, вивчення на місцях живих мов і діалектів, побуту (у т.ч. релігійного), історії та фольклору південнослов’янських народів.
Протягом 1849 року читав лекції у Московському університеті. Але вже взимку 1850 року повернувся до Казані, де одночасно викладав в університеті та духовній академії.
З 1865 року Григорович викладав на історико-філологічному факультеті Новоросійського (нині – Одеського національного) університету. Одеса привабила вченого своєю відносною близькістю до давньої Візантії та строкатістю місцевого населення, серед якого і «без лексикону можна вивчити мови». За 11 років роботи в південному місті він залишивши по собі цілу школу славістів, істориків та археологів.
У жовтні 1876 року професор В.І. Григорович вийшов у відставку і оселився в місті Єлисаветграді (сучасний Кіровоград). Про причини, що спонукали його обрати наше місто, згадував у своїй промові на відкритті пам’ятника Григоровичу видатний український археолог та етнограф В.М. Ястребов (1855—1899): «…Єлисаветград здавався йому містом, в меншій мірі, ніж багато інших міст краю, поглинутим меркантильними інтересами. Незабаром після приїзду сюди він збирався здійснювати подорожі по селах з метою опитування місцевих жителів і наполегливо закликав до того ж своїх учнів, що він їх тут зустрів. Він шукав помічників у збиранні свіжого матеріалу, неначе хотів почати життя спочатку. Давньогрецький мудрець запалив ліхтар і шукав справжньої людини. Наш новий мудрець, Віктор Іванович завжди носив у собі іскру Божу і теж шукав, – шукав корінного мешканця нашого краю, зберігача старовини…». Але планам вченого не судилося здійснитися – 19 грудня цього ж року він раптово помирає. Поховано його було на Рівнянському кладовищі Єлисаветграда. Невдовзі після цього учні та шанувальники Григоровича приступили до збору коштів на спорудження йому пам’ятника, який було відкрито на могилі вченого 18 жовтня 1892 року.
Серед наукових інтересів вченого вагоме місце займало вивчення української етнографії, місцевих звичаїв та місцевих географічних назв. Показовою в цьому плані є стаття «Записка антиквара про поїздку на Калку й Кальміус в Корсунського землю і на південні побережжя Дніпра й Дністра» (1874). Тому професора В.І. Григоровича справедливо вважають одним з фундаторів наукового краєзнавства в Південній Україні.
