«Життя — як зблиск зірниці: з темряви, що була, в темряву, що буде»
Олесь Гончар
3 квітня за григоріанським календарем 93 день року. До кінця року залишається 273 дні.
Цього року 3 квітня є останнім днем четвертого тижня Великого посту, який ще називають хрестопоклонним, бо він ділить піст навпіл. Колись люди вірили, що після того, як піст «ламається навпіл», варто готувати обрядовий хліб або печиво у формі хреста, посипане маком та змащене медом. Таке печиво повинно було сприяти новому врожаю, дати силу землі та сіячеві. Після хрестопоклонного тижня у деяких регіонах обов'язково сіяли розсаду капусти, бо вірили, що вона не буде боятися морозів.
За церковним календарем 3 квітня вшановують преподобного Якова, преподобного Серафима, святителя Кирила і святителя Фому.
Іменинниками 3 квітня є:
Кирило, Серафима, Хома, Яків, Агнія, Панкратій.
3 квітня народились:
1918 — Олесь Гончар, український письменник.
Події 3 квітня:
1933 — у Херсоні український хірург Юрій Вороний вперше у світі виконав клінічну пересадку нирки.
1990 — над будинком Львівської міської ради урочисто підняли український національний прапор, перед тим освячений у греко-католицькому кафедральному соборі Святого Юра.
Чи знаєте ви, що:
Роман Олеся Гончара «Собор» тричі номінувався на Нобелівську премію.
Вперше. У лютому 1968 року Гончар занотував у щоденнику: «Вчора був у Спілці: літературна братія в переполосі…Нібито чув хтось з римських передач, що Папа Римський висунув «Собор» на Нобелівську премію». Навіть чутки про таку номінацію могли принести багато неприємностей номінанту. Так і сталося. Гоніння на автора роману розпочалися відразу після поширення цієї інформації. Звідки взялися чутки? Секретар обкому, друзяка самого Брежнєва, в одному з найогидніших персонажів роману впізнав самого себе. Ось і довелося компетентним органам фабрикувати «нищівний компромат» — чутки про Папу Римського і про Нобеля. А Ватикан, найімовірніше, і сном-духом не відав про «Собор», адже перекласти й видати за кордоном його тоді ще не встигли...
Вдруге. Наступний нобелівський епізод відбувся за два десятиліття. У грудні 1989 року в щоденнику Гончара з’явився запис: «Професори заокеанських університетів повідомляють у своїх листах, що вони висунули «Собор» на Нобелівську премію 1990 року…» Проте премії письменник не отримав, хоча шанси на це були, бо до України надходив запит у лютому 1991 року з Стокгольма. Нобелівський комітет з літератури, який саме в лютому розпочинає попередній відбір кандидатур, цікавився, чи підтверджують в Україні висунення «Собору» на премію? Звичайно, номінацію підтвердили та, на жаль, фортуна й цього разу не всміхнулася Гончару.
Втретє. У лютому 1994-го письменник занотував у щоденнику: «Інститут літератури подає автора «Собору» на Нобелівську. [...] Ставлюсь до цього спокійно. Скоріш за все, й цього разу все кінчиться безрезультатно». Так і сталося. Продовжитися нобелівським перегонам Олеся Гончара вже не судилося. Влітку 1995-го він пішов із життя, а, згідно зі статутом, Нобелівські премії присуджують тільки живим.
Аліна Астахова, «Рідна країна»
