Асоціація археологів України складає перелік російських учених, які стали працювати в окупованому Росією Криму, і передадуть його до Європейської асоціації з проханням припинити співпрацю з ними, — заявив учений секретар Інституту археології НАНУ Олексій Корвін-Піотровський, виступаючи в ефірі Радіо Свобода. Науковий співробітник Інституту археології НАНУ Евеліна Кравченко у свою чергу розповіла, що намагається підтримувати контакти з кримськими археологами, але реально Україна поки що не має жодного впливу на їхню роботу.
ЗНАХІДКИ ЛЕГКІ, ЧАСТІ Й... НЕВРАХОВАНІ
На початку червня кримська окупаційна адміністрація повідомила, що Кримський федеральний університет імені Вернадського домовився з Базельським університетом Швейцарії про партнерство в дослідженні чорнолакових ваз IV-III століть до нашої ери.
А буквально тиждень тому археологи з Чорноморського центру підводних досліджень передали Східно-кримському історико-культурному музею-заповіднику (створений Росією на базі Керченського музею-заповідника) золоту сережку раннього еллінського періоду, яку виявили під час розкопок у Східному Криму. Знахідку попередньо датують періодом кінця IV — початку III століть до нашої ери. Як повідомив керівник експедиції Віктор Ваханєєв, античну золоту сережку було виявлено під час розчищання кладки одного з підводних об’єктів на глибині лише півтора метра. Враховуючи її цінність, уже наступного дня знахідку доставили на зберігання до музею-заповідника. Заступник директора з науково-фондової роботи музею-заповідника Наталія Биковська повідомила, що подібного експоната в колекції немає. «Це поки що перша така цінна знахідка з розкопок археологічного сезону 2015 року в Східному Криму», — сказала вона.
Заступник голови «Ради міністрів» Криму Лариса Опанасюк запевнила, що всі знахідки археологів у Криму залишаться в музеях Криму. Вона стверджує, що «урядом спільно з правоохоронними органами розроблено комплексну державну програму з охорони культурної спадщини Криму». Проте незалежні експерти словам Лариси Опанасюк не вірять. Той факт, що єдину сережку передали до кримського музею, ні про що не свідчить. По-перше, точної кількості знахідок археологів і їх доль не знає ніхто. По-друге, публічна передача однієї речі місцевому музею нічого не означає. Адже відомо, що всю історію російського Криму від самого початку археологічних розкопок знахідки нібито залишали місцевим музеям, але через певний час майже всі вони негласно опинялися в Ермітажі, який несказанно збагатився безцінними історичними експонатами античного періоду Криму, або ж у музеї Москви.
Сьогодні лише в Східному Криму вже працює 15 археологічних експедицій із Росії, всі вони щось знаходять, при цьому знахідки не афішуються. На думку експертів, у них є два шляхи: або до Росії, або на чорні ринки світу. У Криму якщо щось і залишиться, то тільки найменш значне.
Тим часом є багато доказів того, що заяви про залишення знахідок на місці — це блеф. Так, уже в квітні цього року петербурзькі археологи на спеціальному засіданні вченої ради представляли численні знахідки експедицій 2014 року. Археологи поділилися планами щодо дослідження унікальної підводної пам’ятки — затонулого античного міста Акра в Криму, який називають також «Кримською Атлантидою». «Фахівці інституту працюють тут уже четвертий рік разом із колегами з Державного Ермітажу і Чорноморського центру підводних досліджень Криму», — зазначалося в повідомленні ТАСС.
Зокрема, у вересні 2014 року, коли підбивалися підсумки «першого російського» археологічного сезону, представник «держкомітету з охорони культурної спадщини» Софія Чернова розповісти журналістам про те, які саме предмети виявили учені під час розкопок, відмовилася. «Поки що подробиці ми не можемо розголошувати», — сказала вона. Хоча в той сезон було відкрито 40 дозволів, розкопки вели вчені Москви, Санкт-Петербурга, Тули, вони велися в Сімферопольському, Ленінському, Бєлогорському районах, на околицях Керчі. Вчені досліджували курган у селищі Левадки під Сімферополем, Середньовічну Сугдею в Судаку, могильник Нейзац у Керчі, відомі городища Мангуп-Кале (Район Бахчисарая) і Акра (Керченський півострів).
Один із кримських учених-археологів Сергій Д., який просив не називати його імені, розповів для «Дня», що вся російська археологія з ХIX століття по 1954 рік полягала в тому, що багаті археологічні пам’ятки Криму фактично грабувалися. Частина знахідок тут же переправлялась до Росії. Але й після 1954 року Україна так і не змогла перемогти в Криму «чорну археологію». І займалися нею такі люди переважно з Росії. «Чорною археологією» займаються завжди археологи. І останніми десятиліттями на світових аукціонах з’явились у продажу сотні, якщо не тисячі, унікальних археологічних раритетів кримського походження.
Уже в квітні 2014 року — тобто фактично ще в українському Криму! — було вирішено, що дозвіл на проведення археологічних розкопок на території Криму вже треба буде отримувати в Москві. Вже тоді на той час генеральний директор Національного заповідника «Херсонес Таврійський» Леонід Жунько заявив, що «тепер відкриті листи для території Криму треба отримувати не в Києві, а в Москві».
Незважаючи на всю пишномовність заяв про охорону історичної спадщини, вже 2014 року в кримській археології сталася справжня трагедія. У грудні під час проведення робіт із прокладання водопроводу в селі Ізюмівка (історична назва — Тамгаджі) Кіровського району було розрито могильники, в яких виявлено фрагменти мусульманських надгробних плит (башташ) і людські кістки, які, ймовірно, належать до XIII-XIV століть. Голова релігійної общини Старого Криму Расим Садредінов розповів новоявленим російським археологам, що це місце носить назву «Курган Кемаль-ата», причому вважається, що саме тут знаходиться могила беклярбека Золотої Орди Мамая. Довкола кургану, напевно, й було мусульманське кладовище. На цьому місці в 1994—1995 роках археологічні розкопки проводив дослідник Марк Крамаровський, який наткнувся на незвичайне для мусульманських традицій чоловіче поховання і зробив обґрунтований висновок про те, що тут покояться останки Мамая. Винних у знищенні такої цінної пам’ятки археології так і не знайшли, наукове значення пам’ятки було втрачено.
При цьому характерно, що виявлення людських останків і надгробних плит не зупинило проведення робіт із прокладання водопроводу. За традицією, російські археологи знищують усе, що не стосується «російського», особливо нещадно знищуються пам’ятки тюркського й ісламського походження, в цілому з вини російських археологів, які господарюють у Криму два століття, вже знищено їх десятки тисяч, якщо рахувати мусульманські могильники.
У квітні цього року сталася друга трагедія. На місці, де, за даними істориків, був розташований середньовічний палацовий комплекс калга-султана (другої людини в Кримському ханстві), а також мечеть XV століття, побудована Менглі Гіреєм I, було розпочато будівельні роботи. Досі жодні археологічні дослідження там не проводились, адже російських учених кримськотатарські пам’ятки цікавлять в останню чергу. В ході робіт бульдозером було порушено багато поверхні, на якій були історичні раритети. Будівництво вдалося зупинити лише після втручання Духовного управління мусульман Криму і вищого начальства.
ТРЕТЯ ЕРА ПОГРАБУВАННЯ
Росія розкопує Крим уже майже 200 років. Зокрема, в Херсонесі з 1827 року. Ще «патріарх» російської археології граф Олексій Уваров, який розгорнув 1853 року в Херсонесі великі розкопки, також звернув увагу й на інші пам’ятки, зокрема й на Мангуп. Проте росіяни всі дослідження спрямовували в один і той самий бік — вони намагалися «підтвердити» історичні зв’язки Криму з Московською державою. Уваровим і було закладено основні «приватизаційні» напрями і традиції російської археології в Криму.
Офіційно третя ера пограбування археологічної спадщини України в Криму — після перших двох — офіційної з XIX століття по 1954 рік і неофіційної з 1954 року по 2014-й! — розпочалась одразу ж після анексії. Вже 14 березня 2014 року, ще за два дні до «референдуму», кримський історик Олександр Герцен, відомий своїм підлабузництвом перед Росією й українофобією, на той час декан історичного факультету Таврійського національного університету, в інтерв’ю журналістам заявив, що на «російських археологів чекають у Криму, щоб продовжити спільне вивчення історичної спадщини півострова». Він роз’яснив, що «російські археологи в Криму відіграють значну роль. І цього разу йдеться не про «точкове» вивчення якихось об’єктів, а про масштабну співпрацю. Щороку і в минулі роки у складі кримських і українських експедицій на півострові працювали 15-20 російських груп».
При цьому слід зауважити, що Україна дивилася на це не просто крізь пальці, але фактично порушувала міжнародні правила. Так, серед археологів встановлено таке правило, що керувати експедиціями, отримувати відкритого листа на керівництво проведенням досліджень можуть лише археологи, які мають громадянство тієї країни, на території якої ведуться розкопки. Такою є загальносвітова практика. Але Україна, сповідуючи цехову солідарність учених-археологів, видавала дозволи росіянам фактично без обмеження. Натомість після анексії росіяни одразу ж відмовили українським археологам у доступі до Криму.
Особливу роль російські археологи, за традицією, завжди відігравали в розкопках найбагатших пам’яток археології Боспорського царства та інших, які свого часу казково збагатили Ермітаж. Вони завжди все робили для того, щоб українських археологів до цих пам’яток не допустити, посилалися на те, що у них за ними вже є «шлейф досліджень», а насправді — шлейф пограбувань.
Уже 4 червня 2014 року Ермітаж уклав угоди про співпрацю з Керченським і Херсонеським музеями-заповідниками.
Активно працюють у Криму так звані «підводні археологи». Так, цього року вони створюють «підводний археологічний парк» на Тарханкуті, досліджують затонулі судна, зокрема — підводні човни часів війни, античні галери, пароплав «Жан Жорес» та інші судна, які лежать на кримському мілководді.
Відновив роботу в Криму і Російський етнографічний музей. Остання експедиція його до Криму відбулася ще в радянський період. Проте і напрям роботи його вчених також мав чітко виражену ідеологічну установку. Директор музею Володимир Грусман розповів, що вони досліджували і мають намір продовжувати досліджувати етнічний склад кримського населення. При цьому він також спрямований на «демографічне підтвердження російської історичної присутності» в Криму. Тобто якщо окремі експедиції просто привласнюють для Росії дорогоцінні історичні знахідки, то цей інститут грабує Крим ідейно, намагаючись довести, що жодного етногенезу кримських татар у Криму не відбувалося, а представники Москви були тут завжди.
Ще минулого року в Криму з’явились археологи з Володимира. На півострів прибув також спеціальний волонтерський археологічний загін на базі Нижегородського університету імені Лобачевського. Загін досліджував античне поселення II-I століть до н.е., розташоване на узбережжі Азовського моря. Окрім робіт на розкопках, у археологів були заняття з античної кераміки і «польовий лекторій» із проблем історії Боспорської держави.
Сімферопольська і Кримська єпархії в рамках «святкування 1000-ліття пам’яті Хрестителя Русі князя Володимира», окрім традиційних хресних ходів, почали організовувати «майстер-класи з археології», «олімпіади для школярів», тематичні дитячі «ранки» і «молодіжний форум». Словом, у Росії стати археологом стало простіше простого навіть школяру: є бажання — йди і копай!
Дивна річ, але Сергій Аксьонов сам запропонував провести «централізовані археологічні розкопки» в Криму нібито з метою витіснення «чорних копачів». Одразу ж стати «волонтерами» у справі археологічних розкопок, не уявляючи собі, яка це пекельна праця, погодилися понад 500 осіб із різних регіонів Росії. Фактично Сергій Аксьонов замінив одних «чорних археологів» іншими, ще більш небезпечними. Хто зможе побачити й облікувати все, що вони викопають?
Леонід КАРПЕНКО, «День»
