На свято «Андрея», дівчата-козачки та козаки, запрошують взяти участь у вечорницях, парубоцьких гуляннях та ворожіннях, що розпочнуться 13 грудня 2015 року о 16-00 в «Шинку- коса над чаркою», що на «Мамаєвій Слободі».
З давніх-давен на «Андрея», українські дівчата-козачки розпочинають готуватись до ворожінь на долю…
Пообіді, перед вечорницями, наші дівчата збируться всі разом і на кам`яних жорнах будуть молоти борошно із добірного пшеничного зерна, а потім із цього борошна, змішаного з медом, готуватимуть медове тісто. З тіста виліплять величезний обрядовий корж, який символізує собою новонароджене Сонце. Цей корж споконвіку називається «Калита»! В середині цього обрядового медівника – «Калити» дівчата зроблять отвір, по краям виріжуть зубчики, мов би це є промені уявного сонця, оздоблять корж «Калити» безконечниками, зірками, кривульками, виготовленими з тіста пташками та посиплять маком й поставлять в хатню піч випікатись…
Таким чином перед вечорницями на Вас чекає весела пригода з виготовлення «Калити».
А за тим, після випікання «Калити» настає посвята молодих хлопців у парубки… Потім парубки і дівчата-козачки з піснями та танцями веселим гамірним гуртом підуть винаймати троїстих музик, аби розпочати дівоцькі та парубоцькі гуляння в «Шинку – коса над чаркою»
Дресс код заходу – вишиванка, або елементи традиційного українського одягу.
Тож спробуй і ти зламати в козацькій Слободі гілочку вишні, нагодувати собаку спеченими в печі української хати чарівними балабушками, закликати долю, почути, як кукурікає півень, або ж пограти у веселу гру, скуштувати «Калиту», поїздити на коцюбі, змастити дівок сажею або медом, потанцювати запальні танці під супровід троїстих музик саме так, як це робили наші прадіди!
В Калиті яскраво простежуються дві сюжетні лінії, перша пов’язана з культом Сонця, друга — із шлюбною магією. Це традиційне українське свято припадає на найбільш темний період року, коли як кажуть, день до обіду. За допомогою магічних ритуалів давні українці намагалися допомогти Сонцю розгорітися.
В уяві наших прадідів домашнє вогнище було уособленням сонячного вогню. Тож, при допомозі нехитрого хатнього начиння люди здійснювали магічні ритуали. Аби сонце розгорілось, українці широко використовували атрибути хатньої печі та знаряддя праці, котрими господиня поралася біля вогню: хлібна лопата, рогачі, кочерга, горщики, а також сажа з печі.
Золотий мед, принесений бджолами, також символізував сонце і використовувався парубками під час свята Калити. Медом не тільки мастили Калиту, але й дівочі вуста, щоб солодкі були.
В той час, коли дівчата займались випіканням обрядового коржа Калити, відбувалась парубоча посвята, адже саме в цей день підлітків-хлопчаків посвячували у дорослі парубки та приймали до парубочої громади. Коли сідало сонце, парубоцтво засилало цих «новопосвячених» парубіїв, аби ті розвідали у дівчат про те, як і де вони готуються до вечорниць. Після розвідки парубоцтво брало медовуху та хмільний вишняк, адже горілку на вечорницях тоді не вживали і йшли до дівчат в шинок. Робили складчину та наймали троїсті музики. Під веселі троїсті музики парубоцтво брало коцюбу та рогачі та займалось їх витанцьовуванням. Під час витанцьовування парубоцтво часу не гаяло: весело жартувало та обирало собі пару. Згодом обрядовий корж «Калита» на червоній дівочій крайці, або стрічці підвішувався до сволока (дерев`яна балка, що підтримувала стелю). Біля підвішеної до стелі Калити ставили охоронця. Він гордо називався «паном Калитинським». Поруч із ним ставав бувалий парубок, що називався «писарчуком». В одній руці у «писарчука» був горщик із розведеною в воді чи олії сажею. В іншій руці він тримав квач (вишневий прутик із розтовченим одним кінцем). Парубки по черзі «під’їжджали» до Калити, гарцюючи верхи на коцюбі, при тому намагались зберегти серйозний вигляд. Їхнім завданням було вхопити Калиту зубами, при цьому «вершник» на коцюбі не мав права сміятися, тобто «не впасти з коня». Якщо ж «пан Калитинський» добре охороняв Калиту і розсмішив «вершника» так, що тому не вдавалось її вкусити, то обличчя молодого козака-невдахи «писарчук» квачем «розписував» сажею... Проте якщо якомусь сміливцю все ж таки вдавалось вкусити Калиту, то це було доброю ознакою того, що цей парубок протягом року непримінно мав щасливо одружитись. В той час коли «пан Калитинський» дратував парубоцтво, що гарцювало верхи на коцюбі, не даючи їм її вкусити, дівчата весело співали:
«Ой, Калита, Калита,
Із чого ти вилита?
Ой, я з жита сповита,
Ой, я Сонцем налита —
Для красного цвіту
По білому Світу!»
Або ж:
«У небо, наша калита, у небо,
А ти, сонечко, підіймись
Та нас подивись.
Ми калиту чіпляємо.
На місяць поглядаємо,
Свою долю-радість закликаємо…»
Покусавши Калиту та вдосталь нареготавшись дівки, що мріяли про заміжжя розпочинали ворожіння. І яких тільки різноманітних гадань не видумували наші прабабусі щоб довідатись про майбутню долю. Адже гадання у ті далекі часи спочатку відбувались в колі самих дівчат, долучення до яких парубоцтву суворо заборонялось. Але трохи згодом, потанцювавши та випивши в шинку вишняку чи медовухи, дівки, все ж таки гостинно допускали парубоцтво не тільки до гадань про долю, але й до тлумачення прикмет ворожінь.
Про те, як весело та гамірно відбувається свято «Калити», які бувають способи ворожіння, Ви зможете особисто довідатись прибувши до «Шинку – коса над чаркою» на території козацького селища «Мамаєва Слобода».
Давайте спільно відроджувати наші прадавні українські традиції!
Ласкаво запрошуємо до козацького селища «Мамаєва Слобода»!
