chrome firefox opera safari iexplorer

Україна очима японців

25 січня 2011 о 11:44

Англомовна країна з королем на півдні Китаю або десь біля Естонії, з Чорнобилем та Шевченком. Не поетом, а футболістом. Такою є Україна для японців. І такою збоку її побачила далекосхідними очима Павлина Василенко.

Стародавня столиця Японії Кіото – місто-побратим Києва. Дружать уже 40 років. Однак кіотцям про це не відомо.

Україну називають УкрАїна. Знають ось що.

Токиширо Номія, кіотець: «Україна, там вельми холодно, бо вона далеко на півночі».

Катскі Хошику, кіотець: «Чорнобиль», Чорнобильська бомба... ні, не бомба... як його? Атомна електростанція «Чорнобиль» і це все, що мені відомо».

Кіото – одна серед найбільших туристичних принад Японії. Однак тут переважно – мандрівники з азійських країн. Для цих з Південної Кореї наша держава уславилася іншим.

Корейці: «Україна – Шевченко! Футболіст! Він ще в «Челсі» грає? Хто знає чи він ще в «Челсі»?.. Як я знаю, гарні люди, добре розвинена країна. Була частиною Радянського Союзу.»

Водії туристичного автобуса, що привіз корейців, на питання про Україну реагують жваво.

У цій крамничці шиють кімоно на замовлення. Найдешевше – 20 тисяч гривень, найдорожче – 100.

Каїто Кайо, продавчиня: «Це не дороге, бо повсякденне, в ньому можна вийти надвір, у магазин. Щоб вдягти кімоно потрібно хвилин зо 20».

Туристи, каже Каїто, обирають щось середнє за ціною. Купівельну спроможність українських гостей оцінити не може – бо жодного разу їх тут не бачила.

Каїто Кайо, продавчиня: «Росія, Україна… українців ніколи не було. Були з Канади, з Іспанії, Франції, Італії. Але з України – ні».

Вишиті рушники з написом «На щастя», матрійки та писанки з українськими орнаментами. На вході українською – ресторан «Київ». Офіціантки – дві Наталки. Вони росіянки, але вдягнені у вишиванки. Строї раритетні – ще з часів СРСР.

Наталя й Наталя, офіціантки ресторану «Київ» (м.Кіото): «Наташа и Наташа. У нас еще била третья Наташа, вы представить себе не можете, были три Наташи. Поэтому мне дали Натали, ей – Наташа, а третья была Наталия».

Власник ресторану – японець. Продовжує справу батька – той відкрив «Київ» 40 років тому – у рік започаткування дружби між містами.

Мікіо Като, власник ресторану «Київ» (м.Кіото): «Він любив Київ і був там кілька разів. Кіото, як і Київ, дуже схожі – гарні, старовинні міста. Основні продукти – м'ясо та риба. Японські. Але ми імпортуємо кав'яр із Росії, вино – з Грузії. Раніше завозили вино з України, з Криму. Але тепер це задорого».

Найпопулярніші серед японців – український борщ та котлета по-київські. Головну українську страву японці їдять так само як українці – ложками. Однак іноді – прохають палички.

Наталя, офіціантка ресторану «Київ» (м.Кіото): «Некоторые, я видела, едят борщ палочками, потом суп выпивают».

Сала та горілки — немає.

Наталя, офіціантка ресторану «Київ» (м.Кіото): «К нам украинские ребята приходят и говорят: девчонки, а сало как же? Мы бы сами съели… селедку солят, а сало не делают».

У півторамільйонному місті Кіото зареєстровано лише 25 українців. Ці – одні з них. Студенти місцевого університету. Кажуть: японці українців не відрізняють ні від американців, ні від росіян.

Тимур Сандрович, студент кіотського університету: «Вони думають, що ми всі англомовні. Бабці японські допитувалися, чи Україна не на південь від Китаю. Я кажу: ну, десь приблизно так, але ближче до Європи. А вони кажуть: так у вас же там король є».

Проблеми в японців, як виявилося не лише з географією. З англійською тут гірше ніж в Україні. Заради туристів цьогоріч змінили навіть шкільну програму. Тепер мову тут вивчатимуть не з 13, а з 10-ти років.

27 липня

Інші дати
Народився Іван Гнатюк
(1929, с. Дзвинячі Тернопільської обл. - 2005) -  український поет. Автор збірок "Паговіння", "Калина", "Повнява", "Жага", "Життя", "Дорога", "Чорнозем", "Турбота" та ін.
Розгорнути
Народився Володимир Короленко
(1853, м.Житомир – 1921) — письменник, журналіст, публіцист і громадський діяч. Автор вторів «Сліпий музикант», «У поганому товаристві», «Сорочинська трагедія» та ін.
«Ні, не вихваляти треба терор, а застерігати від нього, звідки б він не виходив. І благо тій стороні, яка першою зуміє відокремитись від кривавого туману, й першою згадає, що мужність у відкритому бою може йти поряд із людяністю і великодушністю до переможеного… Історія нас розсудить…». (Володимир Короленко).
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі