chrome firefox opera safari iexplorer

«Новою мітлою» – геть Мазепу з Лаври?

02 листопада 2017 о 12:03

Про те, як Мінкульт зірвав проведення кункурсу на посаду Генерального директора Києво-Печерського заповідника, не писав хіба що лінивий. (Це коли троє членів конкурсної комісії «від міністерства» та одна особа «від громадськості», але досить наближена до Мінкульту – дружно не приходили на засідання комісії, щоб не було кворуму.) Суспільство і медіа висловлювали припущення, що міністерство затіяло цю забаву, аби призначити «свого» в.о.Гендиректора — зручного  і для того ж таки міністерства, і для наближених забудовників, які, перефразовуючи Т.Г.Шевченка, «неситим оком» на Лавру позирають, «щоб загарбать».

І що ви думаєте —  як у воду дивилися: 5 вересня цього року Міністерство культури своїм наказом №727/0/1717 призначило в.о.Гендиректора.  Того ж таки дня (фантастична оперативність!) міністр культури та його заступниця представили новопризначеного  в.о., Рудника Олександра Володимировича, колективу заповідника.

Вийшло, що  міністерські чиновники в такий, м’яко кажучи, оригінальний спосіб  створили проблему двовладдя: на час появи доленосного наказу в заповіднику вже працював в.о.Гендиректора, якого призначив іще діючий очільник заповідника Л.Михайлина.

Та ми, зрештою, не про це. Ситуація не нова і цілком вкладається в систему суцільної безвідповідальності, що буйно розквітла у всіх галузях і відгалуженнях державного кермування за теперішньої влади.  Практика призначення «в.о.» чи «т.в.о.» нині вельми поширена. В такому статусі  «висять» члени уряду і керівники державних  компаній, голови Нацбанку і Рахункової палати, члени ЦВК, очільники райдержадміністрацій. «Безголовими» залишаються шість профільних парламентських комітетів…

Чому? Схоже, люди у такому підвішеному стані легше надаються на виконання «делікатних» доручень, а «незговірливих» простіше звільнити...

Тобто, чекати обіцяного Мінкультом оголошення конкурсу доведеться, можливо, не один рік. Скажімо, стільки, скільки треба (це, звичайно, тільки наше припущення), щоб  у заповідній лаврській зоні постали елітні багатоповерхівки…

Викликає подив і те, що з появою нового керівництва у Лаврі почала згортатися робота, яку ще кілька місяців тому оптимісти пафосно величали «поверненням  України до Лаври».  Якщо пам’ятаєте, з ініціативи громадськості та благодійників-патріотів (еге ж, їх іще не остаточно передавили!)  й ентузіазму керівництва заповідника на чолі з тодішнім Гендиректором Любомиром Михайлиною, був створений організаційний комітет для  втілення великого – в сенсі значущості – проекту: відновлення Мазепинської триярусної церкви-вежі  та створення тут першого в Україні музею великого гетьмана, державника і мецената. До складу оргкомітету увійшли шановані  в суспільстві люди: народні артистки Украни Наталя Сумська та Жанна Боднарук, відомий політик і громадський діяч Микола Томенко,  знаний журналіст, викладач КНУ ім.Т.Шевченка Віктор Набруско…

Відкриття музею було заплановане на квітень 2019 року. Число бажаючих долучитися зростало. Щоправда, влада – ні пари з вуст, але то вже не дивина.

Так от, із  території заповідника днями зникли вказівники, що скеровували відвідувачів до Мазепиної церкви-вежі. Зникли також  банери, котрі повідомляли, що там постане музей Івана Мазепи.

Отже, слід  розуміти, що українські історичні постаті, рівно ж як і українські світоглядні цінності, для нового керівництва заповідника не є  пріоритетними. Та й перед московськими  церковниками заодно можна зайвий раз прогнутися — вони ж, ачей, досі анафемствують на адресу Мазепи, який власним коштом розбудував замало не всю Лавру…

Для мене Україна є рідною країною. Це не патетика, а буденна констатація. Тому мені є діло до того, хто, де і що очолює, включно з біографією та декларацією. Так легше не наступати на граблі. Тож  і поцікавилася, з яких історико-культурних верховин  волею  Мінкульту спустився О.В.Рудник у крісло очільника одного з найбільших українських заповідників.  На сайті Києво-Печерського Національного історико-культурного заповідника  в  розділі «Адміністрація» світлину чоловіка з вольовим невдоволеним обличчям супроводжують лише підпис, який свідчить, що це і є «В.о.Генерального директора Рудник Олександр Володимирович», та номер телефона — гадаю, приймальні. Жодної іншої інформації.  Пошуки  бодай-чогось про  чергового в.о. успіхом не увінчалися.

Виявляється, така таємничість уже породила  різноманітні версії, чутки та здогадки. Одні за вольовим фасадом розгледіли мужнього агента СБУ, покликаного вивести на чисту воду «корупціонерів», що гіпотетично засіли у нетрях заповідника, а там, гляди, й їхніх високих покровителів.   Інші – не проти ночі сказати – припускають, що агент аж ніяк не СБУ, а геть навпаки, і покликаний він усіляко зміцнювати у Лаврі злегка розхитані «скрєпи», бо, бач, ці «укро-патріоти» геть розперезались, уже свого Мазепу просто в оазі «рускаго міра» тулять.

Люди «в темі» тим часом вважають, що  «Ці скандали викривають і такий прихований та навіть витончений  вид корупції, як відведення місця для будівництва в пам'яткоохоронних зонах.» (Укрінформ)

А може, чоловік просто не хоче афішуватися, бо пощо воно зіц-голові? Народ же й до ГПУ, й до окружного адмінсуду звернувся по оцінку  призначення…

Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

21 жовтня

Інші дати
Народився Пилип Орлик
(1672, м. Косут, тепер - Білорусь – 1742) – Гетьман України в 1710 – 1742 роках (у вигнанні). При обранні гетьманом в квітні 1710 року складає «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького», які пізніше дістали назву Конституція Пилипа Орлика – одна з перших конституцій Європи. Нею Пилип Орлик зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії.
Ми не можемо незворушно дивитися на страждання нашої милої Вітчизни, бачити порушення її прав за стількома пунктами. Ми не будемо діяти керуючись почуттям помсти, а навпаки – згідно зі справедливістю та правом, що дозволяє кожному боронити свою власну справу та свою власну мету» (Пилип Орлик)
Розгорнути