chrome firefox opera safari iexplorer

Євген Гребінка — хрещений батько Кобзаря

02 лютого 2018 о 10:34

206 років тому народився Євген Гребінка, якого називають «бабою-повитухою» модерної української літератури. «Думал я дорогою: що я там робитиму між москалями? А вышло противное: Петербург есть колония образованных малороссиян».

2 лютого (за новим стилем) 1812 року — два століття тому — в родинному маєтку Убіжище (тепер — село Мар'янівка) на Полтавщині народився Євген Гребінка — поет, прозаїк, видавець та один з «винуватців» викупу з Тараса Шевченка з кріпацтва.

Ще й домігся видання його «Кобзаря» клопотаннями, без яких ця «Книга книг» українців навряд чи побачила б світ.

«Душею їх був»

Лише 36 років прожив Гребінка, але увійшов до історії своєї Вітчизни не лише виданням в 1841-му першої антології української літератури — альманаху «Ластівка». А також «пречудовими», за оцінкою Івана Франка, байками, які кожен українець читав хоч би в свої шкільні роки.

Якби не він, то навряд чи, зі слів культуролога Оксани Забужко, «вчинили коперниковський переворот в історії української самосвідомості» твори Шевченка.

Газета «День» наполягала 26 грудня 2008 року: "Для справедливого уявлення про масштаби заслуг Євгена Павловича перед Україною досить буде, мабуть, згадати лише про те, що саме завдяки в першу чергу його ініціативі, його зусиллям з'явилося на світ перше видання шевченкового «Кобзаря».

А розпочалося все з того, що спершу зі Шевченком познайомився художник Іван Сошенко з Богуслава на Київщині. Про те, що було далі, писав історик Омелян Пріцак:

«Зустріч з Сошенком була вирішальною у дальшому житті Шевченка. Сошенко не тільки заопікувався краянином, але через деякий час увів його до „малоросійської мафії“ столиці. У той час жило там чимало людей з України, що навіть займали високі становища в імперській системі, особливо в наукових та мистецьких колах.

Душею їх був письменник Євген Гребінка. У його домі відбувалися літературні вечори, в яких брала участь „сметанка“ інтелектуальної еліти столиці. Гребінка познайомив Шевченка з впливовими земляками у мистецькому світі».

 Портрет Гребінки, авторство якого приписують Шевченкові. 1837 рік

Зокрема — з Василем Григоровичем із Потавщини, котрий був тоді конференс-секретарем петербурзької Академії мистецтв, вільним слухачем якої він прийняв Шевченка, за що удостоївся від нього зізнання в поемі «Гайдамаки»:

"Якби не він спіткав мене

При лихій годині,

Давно б досі заховали

В снігу на чужині

Заховали б та й сказали:

«Так… якесь ледащо».

Якби Гребінка не звів Шевченка зі своїми друзями, ті б не організували його звільнення з кіпацтва. Але міф про його викуп царем Миколою І не відповідає дійсності.

Дослідник Олександр Відоменко встановив, що той, вигравши в лотерею право придбати портрет (офіційно написаний Карлом Брюлловим, але, подейкують, закінчений Сошенком), свого вчителя, поета Василя Жуковського, за 2500 рублів, які зажадав за Шевченка кріпосник Енгельгардт, дав за нього лише... тисячу. Тож її йому повернули.

За свідченням письменника Григорія Данилевського, потрібна для викупу Шевченка сума роздобута зусиллями зовсім іншого Миколи — Гоголя. А той навчався в Ніжинській гімназії вищих наук тоді ж, коли й... Гребінка.

"Тарасові «університети»

Друг і біограф Шевченка Михайло Чалий свідчив: «Знайомство з такими людьми не могло не вплинути на розвиток юнака. Розмови, почуті у них в домі, книжки, одержувані від Гребінки, швидко розвинули його».

А Пріцак твердив: «Не можна переоцінити значення зустрічі молодого Шевченка з Гребінкою. Саме від Гребінки Шевченко вперше дізнався, що українська народна пісня, яка була улюбленою невідступною товаришкою його життя, є у великій пошані.у літераторів: вони записують її, друкують і вивчають так, як твори поетів».

Адже в 1819 році грузинський князь Микола Цертелєв, який народився на Полтавщині, видав збірку «Опыт собрания старинных малороссийских песен». А в 1827-му й 1834-му Михайло Максимович із Черкащини — відповідно, «Малороссийские песни» та «Украинские народные песни», знайомство з якими буквально окрилило Шевченка.

Адже позаяк він, нагадував Пріцак, «мав, коли його насильно вирвали з батьківщини, всього 14 років», то, дійшов висновку історик, «не менш важливим (а може й більш важливим) джерелом „народності“ Шевченка була його захоплююча і наполеглива праця над собою в бібліотеці гостинного дому його ментора Гребінки у Петербурзі в 1836—1840 роках».

Тим паче, що той мав досвід педагогіки — викладав у військових навчальних закладах та Інституті корпусу гірничих інженерів.

Винятково в бібліотеці Гребінки, як наполягав Пріцак, «Тарас мав змогу вивчати великі збірки як творів українського фольклору, так і твори тодішніх романтичних українських, польських та російських авторів». "Це і були Тарасові «університети», вважав історик.

«У Гребінки Шевченко відкрив, що існує друкована оригінальна література мовою народних пісень, - продовжував Пріцак. - Гребінка дав Тарасові прочитати „Енеїду“ Котляревського та твори інших українських авторів, особливо харківських романтиків, у першу чергу Григорія Квітки-Основ'яненка.

Також завдяки Гребінці Шевченкові дісталася в руки „Історія Малої Росії“ Дмитра Бантиша-Каменського, з якої він дізнався, що Україна має свою історію. Шевченкова історична свідомість остаточно окреслилася у 1839 р., коли він дістав можливість ознайомитися з рукописною „Історією Русів“. Шевченко зрозумів основну суть і ідеологію „Історії Русів“ і блискуче її розвинув».

«Баба-повитуха української літератури»

Пріцак зауважив також, що «багато художніх стимулів для тем, образів і деталей Шевченко у своїх ранніх творах завдячував власне Гребінці». І що «без стимулів Гребінки, мабуть, не було б спроможності йому, генієві, реалізуватися».

І що «Шевченко почав вправлятися у віршуванні під враженням своєї зустрічі з українськими творами у Гребінки (липень 1836 р.)». І що «за звичкою художника, він почав робити собі власні поетичні етюди і приблизно по двох роках виробив свій поетичний стиль».

Відтак Пріцак дійшов висновку: «Не помилимося, коли ствердимо, що саме Гребінці судилося відіграти почесну роль баби-повитухи великої української літератури».

Але в листі Григорію Квітці-Основ'яненку Гребінка зізнався, що й Шевченко допомагав в його творчості: «У мене тут є чудесний помічник — Шевченко, людина, подиву гідна».

Шевченко неполіткоректний: москалі, німота і «полукацапи»

«Гребінка познайомив Шевченка з українським поміщиком Мартосом, якому забаглося мати свій акварельний портрет, — продовжував Пріцак. — Під час сеансів Мартос побачив рукопис поезій молодого художника і вирішив оплатити видання Шевченкових творів».

Саме коштом цього поміщика з Полтавщини й вийшов у 1840 році «Кобзар» Шевченка.

Причому Мартос наполягав, що він переконали його видати цю «Книгу книг» українців. А те, що саме Гребінка власноруч подав його рукопис до цензурного комітету, дає привід для припущення, що Шевченкові там цілком могли й відмовити.

Коли ж невдовзі Гребінка подав туди й рукопис альманаху «Ластівка», в якому були в тому числі твори Шевченка «Причинна», «Думка» («Тече вода в синє море...»), «На вічну пам'ять Котляревському» і розділ із поеми «Гайдамаки», то дописав у своїй примітці:

«Порадував нас торік Шевченко кобзарем, а тепер знов написав поему „Гайдамаки“. Гарна штука, дуже гарна, така смашна, мовляв, як у спасівку та у жаркий день після обіда гарний кавун! І їси і ще хочеться — читаєш і не одірвешся. Оце вам для приміру з неї перва глава. А там дальше усе лучше й лучше. Штука, я вам скажу!»

«Перше місце в нашім письменстві»

Як бачимо, Гребінка — онук суворовського гренадера Гребьонкіна, котрий дослужився до офіцера, а син — гусарського штаб-ротмістра російської армії, щиро радів «Гайдамакам», написаним мовою його матері — нащадком старшинського козацького роду Марковичів (за іншими даними — Чайковських). В успадкованому нею маєтку неподалік Пирятина на Полтавщині й народився та виріс.

Навчаючись у Ніжинській гімназії вищих наук, які викладали там в університетському обсязі, писав 1830 року батькові: «Пришлите мой теплый картуз, ибо шапка с красным верхом [тобто козацька] - в подозрении, а наш директор человек мнительный, а в девятом классе одно слово такого начальника может решить судьбу человека».

Після ліцею служив три роки в козачому полку. А переїхавши до Петербурга, писав до гімназичного приятеля:  

«Думал я долго дорогою: що зі мною буде в Петербурзі, що я там робитиму між москалями? И вышло противное: Петербург есть колония образованных малороссиян. На Масляной студенты Медицинской академии играли „Наталку Полтавку“. Як вийшла вона, да як заспівала „Віють вітри“ — так и заныло сердце».

Працював у комісії духовних училищ міністерства народної освіти, потім — викладав словесність і мінералогію у військових навчальних закладах та Інституті корпусу гірничих інженерів. А після роботи — творив.

Українці, які створили імперію. Трилогія

У «Малороссийских приказках», збірці з 27 байок, протиставив паразитам — кріпосникам і чиновникам — глузд і мораль простих людей. Франко констатував: «Як байкописець займає Гребінка перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються ярким національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом».

Під своїми першими творами ставив підпис «Гребенкин». Але з 1832 року й під російськими підписувався як Гребінка. А поему Пушкіна «Полтава» переклав українською мовою в стилі... Івана Котляревського.

Роман Гребінки про козацькі часи — «Чайковський» — Франко назвав «улюбленим твором галицько-руської молоді 1860—1880-х. Інший роман, „Доктор“, Антон Чехов визнав серед кращих творів сучасної йому літератури, гідних для перевидання й народного читання.

„Козак на чужині“

У 1847-му Гребінка відкрив своїм коштом у Рудці на Полтавщині парафіяльне училище для бідних селянських дітей. У 1846—1848 роках видав вісім томів своїх прозових творів, до яких увійшли понад 50 повістей, романів і оповідань. Хоч прожив лише 36 років...

Його вірш „Українська мелодія“ („Ні, мамо, не можна нелюба любить“) став популярною народною піснею. Світову ж славу приніс йому популярний донині романс „Очі чорні“ (музика — вальсу Флоріана Германа в обробці норвежця Софуса Гердаля).

Адресував його в 1843-му майбутній дружині Марії, про яку писав у 1842-му в Пирятин до свого шурина Лева Свічки: »Брате, взнай, так, знаєш, стороною — чи не оддали б за мене панночку з чудесними очима? А то оженюся з кацапкою..."

Співали його «Очі чорні» такі знаменитості, як Федір Шаляпін, Луї Армстронг, Володимир Висоцький, Патрісія Каас, Мірей Матьє, Хуліо Іглесіас. Тож не дивно, що, за рішенням ЮНЕСКО, день народження Гребінки — одна зі знаменних дат у всьому світі.

Луї Армстронг «Очі чорні»

Помер він 3 грудня 1848 року в Петербурзі від туберкульозу — як і герой його «Записок студента». Та позаяк просив у пісні «Козак на чужині», щоб його поховали в Україні, був перевезений у Мар'янівку — так уже називали тоді його Убіжище на Полтащині.

У 1901-му на честь нього названо містечко, в який об'єднали село Городище й станцію Петрівку, розташовані за 14 кілометрів від Убіжища. Із 1959-го Гребінка — місто.

Хоч Євген Гребінка, аби розповідями про Україну збільшити кількість її шанувальників серед росіян, творив рідною їм мовою, у 1840 році він писав в одному з листів, що їде на свою батьківщину, «чтобы не умереть между кацапами».

Посприяти йому в цьому хоч би посмертно зможемо, згадавши його, як писав Шевченко, «незлим, тихим словом».

15 листопада

Інші дати
Народився Іван Падалка
(1894, с.Жорнокльови, Черкаська область – 1937) – український художник. Cтворив картини «Збирають баклажани», «Молочниці», «Cіножать», «У колгоспному саду», «Фотограф на селі», «Шахтарі», портрети М. Коцюбинського, П. Панча, Г. Cковороди; гравюри і графічні цикли «Вантажник», «Дніпрельстан» «Криворіжжя», «Полільниця», «Яблучко» та ін. 13 липня 1937 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР засудила І. І. Падалку як «учасника націонал-фашистської терористичної організації, що ставив за мету відторгнення України від СРСР та реставрацію капіталізму» до вищої міри покарання — розстрілу. Того ж дня вирок було виконано. 1 лютого 1958 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР знову повертається до справи І. І. Падалки і визнає її сфальсифікованою працівниками органів НКВС. Художника реабілітовано.
Розгорнути
Народився Володимир Блавацький (Трач)
(1900, м.Косів, Івано-Франківська область – 1953) – видатний український актор, режисер. В 1933 році у Львові створив художній театр «Заграва», який багато в чому орієнтувався на естетичні засади «Березоля» Леся Курбаса.
Розгорнути