chrome firefox opera safari iexplorer

Петро Біливода: «Я геть іду, а ти постережи мій дім…»

13 березня 2018 о 16:21
news.lugansk.ua

14 березня 1997 року я зателефонувала з Києва до Луганська , а вони там сиділи, пили  і плакали: два Сергії – Чирков і Штанько, Володя Шевченко, здається, Василь Соколенко, ще хтось…  Я попросила, щоб сказали про Петра — написати до «Час/Time», яку редагувала. А вони не могли від сліз. І тоді я кажу: «Хлопці, ви просто покладіть трубку на стіл і говоріть… про нього… я запишу і потім розшифрую». Отак вони говорили, а я слухала, і вони плакали в Луганську, і я теж — там, з ними.  

Я вмер учора, та моя душа
Мені лишитись серед вас звеліла,
І я лишився – що я мав робити?
І разом з вами їсти й пити
Я посадив своє порожнє тіло.
Ми поминали разом день вчорашній,
Ламали хліб за світлий день прийдешній,
Але душа пригубила вже чашу
І хліб зламала інший, нетутешній.

А я сидів і плакав разом з вами,
А я сидів і плакав разом з вами,
А я сидів і плакав разом з вами,
Від вас узятий чорними вітрами.

…Власкор «Київських відомостей» (до того – «Независимости», ще до того -  співробітник нашого рідного «Молодогвардійця», котрий усіх нас зробив ріднею) Петро Шевченко приїхав з Луганська до Києва 12 березня 1997 року.  У редакції мав отримати зарплатню, але не прийшов.  Не зателефонував і додому, як це робив зазвичай. Колеги та рідні занепокоїлися. Адже перед тим Петро займався дуже серйозним журналістським розслідуванням: тодішній мер Луганська стверджував, що має документи, які стосуються місцевих лікеро-горілчаного заводу та митниці й свідчать про  «загрозу національній безпеці». Нібито мер звертався з цим до тодішнього очільника обласного УСБУ, та безрезультатно, й тому збирався 12 березня прибути до Києва, щоб зустрітися з високопосадовцем СБУ. Однак не прибув.  Про що Шевченко, ймовірно, не знав і 12 березня вранці  із залізничного вокзалу Києва вирушив зустрічати мера — до аеропорту Жуляни. Неподалік аеропорту, в занедбаній котельні «Турецького містечка» — так називають цю місцину, що  практично на околиці міста – 13 березня 1997р. Петра Шевченка знайшли повішеним.

Версія конфлікту між мером Луганська та Луганським обласним УСБУ, до «м’ясорубки» якого, вочевидь, потрапив журналіст, доповнилася ще однією, й вона теж стосувалася «контори»: Петро мав намір оприлюднити в пресі відкритого листа до місцевих очільників Служби безпеки України з вимогою «розсекретити» списки агентів СБУ в середовищі місцевої творчої інтелігенції.  Ще до виходу цього числа газети місцеве радіо «Скай вей» про майбутню «бомбу» розтарабанило. Лист у газеті не з’явився. Редакцію радіо якийся час «трусили» — на предмет інформації про спонсорів тощо.

От і все. У портфелі журналіста начебто знайшли передсмертну записку. Справу, від початку кваліфіковану як «самогубство», мляво «розслідували» — так, одна видимість – а за якийся час закрили, навіть рідних не ознайомивши. Звернення журналіста і правозахисника Юрія Щекочихіна, колишнього депутата ВР СРСР від Луганська, до Л.Кучми  з вимогою взяти під особистий контроль  розслідування «Справи Шевченка», результатів не дало. Через десять років потому народні депутати України (серед них і я) звернулися до Генпрокурора, керівництва СБУ та  міністра внутрішніх справ з клопотанням про відновлення розслідування причин та обставин смерті журналіста Петра Шевченка. Вислід – нульовий. І от минув 21 рік, як Петра не стало. Певне, що теперішній владі це вже й зовсім не потрібно… 

Петра поховали в Луганську, на Гострій Могилі. Тепер він залишився на «тимчасово окупованій території».  

Як виявилося, далеко не всі в моєму ріднолму місті й тим паче – поза ним —  знали, що чесний журналіст Петро Шевченко і дивовижний поет Петро Біливода – одна й та сама людина.  

За життя  П.Біливоди — 1990р. —  вийшла друком поетична збірка «Подорож по горизонталі».

1998 року Петрові друзі видали книжку його віршів – «Ось така мені випала доля». До його 50-річчя з’явилася книга спогадів «Винахід Петра Біливоди».

Ми не були близькими друзями. Але в тому магічному казані, де варилося все найкраще в Луганську – ідеї, фронди, вірші, вільнодумство, навіть переможні вибори (так-так, була команда нашого кандидата — Юрія Щекочихіна) ми постійно перетиналися, говорили, сперечалися…

 Петро Біливода і нині говорить до нас – тих, які знали й любили його. Які не знали, але любили. Яких любив він – рідних йому і зовсім не знайомих:

Я геть іду, а ти

Постережи мій дім,

Бо ночувати ночей

Я вже не буду в нім.

Не ночувати ночей,

Не цілувать очей,

І вже не обіймать

Зсутулених плечей.

Хай буде не чужим

І непорожнім дім,

Вогонь – не золотим

І несолодким дим.

Хай ллється в небеса

Цей дим із димаря,

Як річка, як коса,

Як світло ліхтаря.

Олена Бондаренко

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

25 травня

Інші дати
Народився Адальберт Ерделі
(1891, с.Загаття, Закарпатська область – 1955) – українського живописця, одного з основоположників закарпатської школи образотворчого мистецтва.
Розгорнути
Народився Олександр Корнійчук
(1905, м.Христинівка, Черкаська область – 1972) - письменник, громадський діяч, драматург, публіцист. Автор п'єс «Загибель ескадри», «Платон Кречет», «Над Дніпром», «Пам'ять серця».
Розгорнути