chrome firefox opera safari iexplorer

2 жовтня 1907 року народився Іван Багряний

02 жовтня 2018 о 12:20

«Один — то може бути ворог народу.                                                                         

Два — може бути. Сто — може бути.                                                                              

Тисяча — теж може бути.                                                                                          

Але сотні тисяч! Але мільйони!!                                                                                               

То вже не вороги народу. То є народ! Народ!..»

І.Багряний. «Сад Гетсиманський»

Поет і прозаїк, художник і політик, громадський діяч і учасник героїчної боротьби УПА за волю України – таким був той, кого світ знає найперше завдяки романові «Сад Гетсиманський».  

Майбутній письменник народився у с.Куземині в родині муляра Павла Лозов’яги («Лозов’ягіна», як переінакшила його прізвище радянська влада), та Євдокії Кривуші — доньки заможного селянина з Охтирщини.

Окрім Івана, у подружжя було ще троє дітей: син Федір і доньки Неоніла та Єлисавета.

З раннього дитинства Іванко виявляв жагу знань, тож шестирічним його віддали до церковно-парафіяльної  школи, а згодом – до Охтирської початкової.

1920р. пішов учитися на слюсаря, потім – на художника-кераміста.

Від 1922р. почав працювати, та ще й зайнявся політичною роботою: був і вчителем малювання у сиротинці, й замполітом на цукроварні, й політичним інспектором округу в Охтирській міліції.  

За цей час набачився всього, надто – нелюдських способів, якими українського селянина заганяли до «комуни». В більшовизмі та його носіях раз і назавжди розчарувався, і 1925р. поклав комсольський квиток.

Працював на Кубані, в Криму та Донбасі, ілюстрував газету «Червоний кордон» у Кам’янці-Подільському, де й надрукував свої перші вірші.  Тоді ж власним коштом видав книжечку «Чорні силуети: П’ять оповідань» — під псевдонімом «Іван Полярний». Зі сторінок оповідань постали драматичні події тогочасного життя…

1926р. вступив до Київського художнього інституту, який закінчити не вдалося. Активно виявив себе у  опозиційному літоб’єднанні «Майстерня революційного слова» (МАРС), товаришував  з Б.Антоненком-Давидовичем, В.Підмогильним, Г.Косинкою, Т.Осьмачкою, Є.Плужником та іншими літераторами, яких невдовзі спіткала трагічна доля «Розстріляного Відродження». Співпрацював з журналами   «Всесвіт», «Життя й революція»,»Глобус», де друкував свої твори.

Виходять друком поетична збірка «До меж заказаних», поеми «Ave, Марія» та «Монголія» — всі вони невдовзі будуть заборонені. 

1930р. з’являється роман І.Багряного у віршах «Скелька». Реакція офіційної критики була миттєвою й передбачуваною: в пресі автора назвали «співцем куркульської ідеології» та навішали ще цілу низку штампів,  що автоматично відкидало його за межі можливості друкуватися. 

 16 квітня 1932 р. Івана Багряного, як і багатьох його товаришів, заарештували – за звинуваченням у  «контрреволюційній  агітації», зокрема — через поеми «Ave Maria», «Тінь», «Вандея», «Гутенберг»; історичний роман «Скелька»; соціальну сатиру «Батіг».

Письменника тримали майже рік у «одиночці» Харківської внутрішньої тюрми ДПУ. На допитах винним себе не визнав. 25 жовтня 1932р. Багряного засудили до трьох років спецпоселення. Далекосхідні тайга, Охотське море, і – втіха серед печалі: спілкування з українцями Зеленого Клину, рідні мова й пісня, щирі розмови.

 Однак вирішив повертатися в Україну. Дорогою втікача спіймали, засудили до 3-х років таборів (відбував строк у Байкало-Амурському таборі  – БАМЛагу).

Відбувши покарання, І.Багряний приїхав до Харкова. Не надовго: 16 червня 1938-го письменника знову заарештували, запроторили до страхітної в’язниці УДБ-НКВС на Холодній горі. Інкримінували «участь у націоналістичній контрреволюційній організації». Катували. Попри те документ про закінчення слідства з обвинуваченнями не підписав. 1 квітня 1940р. Багряного несподівано звільнили: мовляв, його «контрреволюційна діяльність» належить до  1928-32р.р. і вже була покарана, а нових свідчень проти нього немає. 

Письменник повернувся до Охтирки – хворий, змучений тортурами, але не підупалий духом.

Страшні часи арештів, мордувань у чекістських катівнях, втечу з заслання згодом Багряний відтворить у романі «Сад Гетсиманський». Роман називали твором, котрий перевищує все будь-коли написане на цю тему.  Про автора писали, що він на самісінькому дні пекла зумів розгледіти людські риси навіть у найлютіших особин… 

На початку радянсько-німецької війни І.Багряний мешкав у Охтирці. Вступив до ОУН, дістався Галичини, очолив   референтуру пропаганди. Писав патріотичні пісні та статті, малював плакати й карикатури.  Брав  участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), розробляв її програмні документи.   

1944р. написав другий зі своїх найталановитіших  романів — «Звіролови» (згодом —   «Тигролови»). Видатний український літературознавець і критик Юрій Шерех (Шевельов)  назвав його утвердженням українського пригодницького роману – «…українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіма ідеями, почуттями, характерами».  

У січні 1944р., перебуваючи за дорученням Проводу в Тернополі, І.Багряний написав поему «Гуляй-Поле» — палкий заклик до помсти більшовицьким катам за страждання українців.

У квітні 1945-го, коли Червона армія просувалася західними теренами,  Іван Багряний разом з частиною місії  Закордонного представництва УГВР виїхав до Загреба. Тут написав роман «Люба», присвячений героїчній партизанській  боротьбі, в якій особисто брав участь. Твір назвав на честь радистки ЗП УГВР Люби Комар. Однак рукопис власноруч знищив, бо, як написав згодом: «…розсердився на героїв цього роману, діячів партизанського резистансу, колишніх моїх друзів, а пізніше — замотеличених героїв «таборових держав», моїх запеклих ворогів»…

1945-го Іван Багряний ОУНівськими нелегальними  каналами емігрував до Німеччини.

Невдовзі  на цілий світ «прогримів»  памфлет Івана Багряного з красномовною назвою «Чому я не хочу вертати на «родіну»?» (інша назва —  «Чому я не хочу вертатись до СРСР?»):  

«…Я був ще малим 10-річним хлопцем, як більшовики вдерлися в мою свідомість кривавим кошмаром, виступаючи як кати мого народу. Це було 1920 року. Я жив тоді в дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її. Він нагадував мені святих Зосима і Саватія, що були намальовані на образку, який висів під старою липою посеред пасіки.                                                                                                        

Аж ось одного дня надвечір прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові, і на моїх очах та на очах інших онуків, під наш несамовитий вереск замордували його, а з ним одного сина (а мого дядька). Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла з пістолів і реготались... Вони всі гидко лаялись, і під старою липою посеред пасіки, коло ікони святих Зосима і Саватія, все було забризкане кров'ю. Кров все життя стоятиме мені в очах…   

Замучили вони мого діда за те, що він був заможний український селянин (мав 40 десятин землі) й був проти «комуни», а дядька за те, що він був за часів національної визвольної боротьби — в 1917—18 роках — вояком національної армії Української Народної Республіки. За те, що боровся за свободу і незалежність українського народу. Другого мого дядька, що врятувався тоді від смерті втечею, пізніше заарештували й без суду заслали на Соловки (радянське Дахау) на 10 років, потім добавили ще 10 років, і він там загинув. Пізніше тими самими шляхами пішов і я, і вся моя родина…»

  1. І.Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП). Впродовж 17 років редагував газету «Українські вісті». Очолював виконком Української Національної Ради, був обраний заступником президента УНР.

25 серпня 1963р. Іван Багряний помер. Похований у м. Новий Ульм (Німеччина). Автор надмогильного пам’ятника – знаний  у світі скульптор українського походження Лео Мол (Леонід Молодожанин).

І.Багряний залишив по собі велику творчу спадщину: 7 романів, 2 повісті, 4 поетичниі збірки,численні поеми, твори для дітей, п’єси, статті.   

1992р. Іванові Багряному посмертно присудили Шевченківську премію — за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».

Олена Бондаренко,

 Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

19 грудня

Інші дати
День Святого Миколая
Православні, римо-католицькі та греко-католицькі християни пам'ятають його та шанують як історичну особу та великого святого. В Україні та в інших країнах світу цей святець став прообразом міфічної фігури Санта Клауса. Святий Миколай зараховується до лику святих: як такий опікується воїнами, водіями і подорожуючими, допомагає бідним у скруті; вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців, і лучників.
Розгорнути
День адвокатури
Свято встановлено в Україні «…ураховуючи важливу роль адвокатури в розбудові правової держави, захисті конституційних прав і свобод громадян, велике громадське значення цієї правозахисної інституції в Україні…» згідно з Указом Президента України «Про День адвокатури» від 2 грудня 2002 року № 1121/2002.
Розгорнути
Народився Микола Андрусов
(1861, м. Одеса – 1924) – геолог, знавець неогенових відкладів, палеоеколог, дослідник Чорноморського басейну. Праці М.Андрусова складають епоху в стратиграфії, палеонтології, палеографії, палеоекології, океанології і досі є неперевершеним зразком наукової чіткості та точності.
Розгорнути
Народився Микола Скуба
(1907, с.Горбове, Чернігівська область – 1937) – український поет. Автор збірок поезій «Перегони», «Демонстрація», «Пісні», «Нові пісні», «Сопілка».
Розгорнути
Народився Микола Руденко
(1920, с. Юр'ївка Луганської обл. - 2004) - український письменник, член-засновник Української Громадянської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Автор збірок поезій, романів та повістей ("Вітер в обличчя", "Остання шабля", "Чарівний бумеранг" та ін.)
Розгорнути
Народився Микола Лукаш
(1919, м. Кромівка Суміської обл. - 1988) - український перекладач. Працював у галузі поетичного і прозового перекладу з 18 мов, української лексикографії.
Розгорнути