Жодна організація у нашій державі не веде статистики тих, хто завдяки хабарам закінчив вищий навчальний заклад. Так само, ніхто у нас не рахує викладачів, які за певні суми можуть покращити стан залікової книжки чи диплому.
Можливо, варто було би… Адже на університетській та інститутській нивах активно продовжує реалізовуватися загальновідомий принцип: «Дають – бери, а б’ють – тікай!»
В теорії…
По-перше, освіта має бути доступною, і ті, хто захоче її здобути, отримують при цьому рівні права (окрім певних законом визначених категорій громадян). Тобто, теоретично, ті абітурієнти, у батьків яких гаманець «тугенький» чи кум завідувач кафедри, не мають жодних переваг над іншими.
Доступна освіта передбачає прозорість вступу до внз. Якщо соціальний інститут вищої освіти недоступний пересічному абітурієнту, то засади його діяльності потрібно кардинально змінювати.
По-друге, викладачі мають бути чесними, об’єктивними та справедливими. А це означає, що студент ніколи не отримає гарну оцінку «за красиві очі» чи «глибоке декольте» і, тим паче, за щедру вдячність у розмірі поставленої викладачем «такси» або замовленого ним же «подарунку для кафедри».
Справедливий викладач завжди порадує хорошими відмітками гарного студента і покарає «не зарах.» та двійками поганого. Чесний викладач не має права брати хабарі, інакше він автоматично позбавляється права працювати у внз.
По-третє, студенти мають бути сумлінними. Сумлінний студент має навчатися, не прогулювати пари, не отримувати негативних відміток, здавати сесію принаймні без «не допусків» до неї. Сумлінний студент має виконувати домашні завдання, самостійно опрацьовувати навчальний матеріал, власноруч писати реферати, курсові та дипломні роботи. У когось це виходить краще, у когось гірше. Головне — сумлінний студент не мусить купляти результати свого навчання за гроші, хабар, інакше він позбавляється права навчатися у внз.
Як на практиці?
На практиці у нас усі теоретичні межі «стираються», і, як у кривому дзеркалі, часто ми бачимо теорію навпаки: хвороба хабарництва «заразила» майже весь простір вищої освіти в Україні. І ніякі поодинокі спроби «вакцинації» подолати її поки що не допомагають.
Посадовці, які мали би брати участь у ліквідації цієї «хвороби», обрали найлегший шлях – просто не помічати її. Так, нещодавно виконувач обов’язків голови Комітету Верховної Ради України з питань освіти і науки Максим Луцький заявив в ефірі телеканалу ТВі, що обвинувачення на адресу керівництва Міносвіти в тому, що в результаті останніх змін у систему освіти повернулося хабарництво, не мають під собою підстав, оскільки хабарництво в українській освіті ВІДСУТНЄ.
Можливо, для політиків хабарництво у вишах не є таким актуальним, як для пересічного студента, якому з приходом кожної сесії доводиться таким чином або рятувати себе , або оплачувати чиїсь забаганки.
Без права на вибір. Студент
Однією з причин поширення корупційної діяльності у вищій школі, на думку автора, є відсутність вибору для студента. Багатостраждальна Болонська система надає спудею можливість відвідувати обрані НИМ курси. Проте, це – світова практика. В Україні ж трохи все інакше.
Студент вступає до вишу, де за нього вже давно «хтось у верхах» вирішив, що, як і протягом якого строку він буде вивчати. Вітчизняний студент не має права обрати цікаві ЙОМУ предмети та, відповідно, викладачів. А це дає змогу відсунути власну відповідальність за таке навчання на задній план. У результаті студенту простіше заплатити за здачу нецікавого предмета на сесії, ніж змушувати себе його вчити протягом семестру.
Ще одна дилема: як відробляти «н\б»? Офіційно, щонайменше рефератом. А якщо студент працює? Отут і створюються усілякі організації, які радо (за окрему плату) зроблять вам «курсові за 1 день» та «реферати по 5 грн. за сторінку». Тут вже підключається не якість, а кількість. До речі, ці реферати потім отримують і друге, і третє «життя», мігруючи від викладача до студентів, тільки вже під різним авторством.
Без права на вибір. Викладач
Низький рівень оплати праці – ось основна причина, чому викладачі беруть, а іноді й змушують давати хабарі. Великий обсяг навантаження у навчальній програмі не дає можливості високоосвіченим людям самореалізуватися та, елементарно, — утримувати на вузівську зарплатню сім’ю. Хтось умудряється знайти підробіток, хтось – змінює кафедру на торгівельний лоток, а когось все-таки спокушає можливість поповнити власний бюджет за рахунок студента.
Вимагання грошей «на пряму» під силу далеко не кожному працівнику вишу, адже все таки існують певні інстанції, які зможуть у незручний момент «вхопити за руку». Боячись бути спійманими «на гарячому», самі ж викладачі поширюють чутки, які допомагають студентам зорієнтуватися в їхніх бажаннях.
Так і ходять стінами внз історії, що «пані Х» не любить, коли їй дарують шоколад, краще – парфуми, а «пан У» дуже позитивно ставиться до конвертів зі «студентською вдячністю» у такому-то розмірі і т.д. Така схема досить поширена у навчальній практиці, особливо під час сесії. І виходить, що студенти самі дають викладачеві те, що він, на перший погляд, ні у кого не просив.
Існують випадки, коли викладач прозоро натякає на реалізацію «певних послуг» студентом. Так, наприклад, іноді вказують на поповнення телефонного рахунку чи в якості «допомоги вишу» купівлю кількох примірників навчальної літератури. Іноді просять виконати якісь дрібні завдання: з’їздити за квитками в театр, перевірити домашні роботи молодших курсів, провести заняття замість викладача і, навіть, замовити столик у ресторані…
Історії з життя
Тетяна, випускниця одного з київських вузів: «З висоти років дуже прикро згадувати той випадок. Коли я навчалася в магістратурі, весь мій потік не зміг здати залік в одного із професорів. Не один червоний диплом було замарано. Не одну стипендію скасовано. Сліз було! Ніхто не міг зрозуміти, що ж таке? І підручники професорські купили, і на залік не з пустими руками прийшли. Як потім виявилося – грошей хотів, а нам ніхто про це не сказав!»
Іванка, студентка житомирського внз: «Я вчилася і вчуся на відмінно. Коли на третьому курсі під час зимової сесії нам пояснили, що за один із екзаменів платити потрібно, я була шокована! Я ж вчуся, я ж не двієчниця! Чому я платити маю?! З цим і пішла до декана. З його слів було зрозуміло, що всі «в курсі», але, мабуть, злякався, щоб я лишній раз тінь на факультет не кинула (сміється – авт.). Викладач все поставив, але більше він не читав жодного предмету на нашому курсі».
Костянтин, випускник вінницького вишу: «Я ніколи не був найсумліннішим студентом групи, але за такий статус доводилося дорого платити: то методистка ковдру замовить, то в канцелярію кілька пачок паперу віднести потрібно, то у викладача мобільний телефон зламається (сміється – авт.). Але я працював, і чимось доводилося жертвувати. Благо, зарплатня була хороша».
Анастасія, випускниця київського внз: «Це було жахливо! На четвертому курсі ми здавали один із предметів. З першого разу здало лише дві людини, далі три, п’ять, дванадцять. Я не могла зрозуміти, що ж таке? Виявилося, що все просто і банально: наш професор хотів грошей, та ще й не малих – 100 доларів з кожного. Я приходила на перездачі три рази, але результат був все той же. На четвертий він мені заявив: «Ви так мені набридли, що далі нікуди! За вашу настирливість заплатите «втридорога». «Втридорога» вилилося мені у суму 400 доларів… Я не витримала такого тиску і пішла до декана. З першого погляду, ситуація вирішилася: викладача звільнили, екзамен у заліковці стояв. Але як важко було вчитися далі! На мене «з’ївся» весь навчальний колектив. Жодна пара не проходила без смішків та іронічних докорів. Я ледь довчилася і в магістратуру вступила до іншого внз».
Засоби протидії
27 січня 2011 року у Верховній Раді відбувся круглий стіл на тему: «Соціально-економічні проблеми студентської молоді в Україні», де одним із питань до обговорення була проблема корупції у вищій освіті.
На жаль, ця частина обговорення круглого столу була скасована. Причиною тому стала неявка представників Генеральної прокуратури України, з якими, власне, і мали обговорювати цю проблему студенти. Очевидно, в Генпрокуратурі або повірили представникам профільного парламентського комітету про те, що хабарництва у цій сфері не існує, або ГПУ зараз занадто перевантажена політичними клопотами та перевірками.
Проте, існує можливість боротися із хабарництвом власними силами. Наприклад, на час цьогорічної зимової сесії Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України відкрило «гарячу лінію». У період з 17 січня по 11 лютого 2011 року працюватиме консультативний телефон «Зимова екзаменаційна сесія 2010/2011 навчального року», на який можна повідомляти про виявлені факти порушень та зловживань представниками освітньої сфери.
Телефонувати можна за київським номером 486-78-48, на якому чергуватимуть працівники департаменту вищої освіти. Передбачено, що вони вестимуть облік телефонних запитів у спеціальному журналі, аналізуватимуть їх зміст і будуть щоденно інформувати керівництво міністерства про особливі випадки, що потребують їхнього втручання.
Отож, у кого відбувся якийсь «особливий випадок» — телефонуйте. Можливо, все-таки вдасться оцінити рівень небайдужості нашої влади до студентських гаманців?
У свою чергу, «не дрімають» різного роду студентські об’єднання, які намагаються захистити власні права. 12 січня 2011 року у Криму пройшла Всеукраїнська акція «Ні – хабарництву у вузах» за ініціативою громадської організації «Студентський захист». У прес-службі об’єднання відзначили, що в даний час в 14 вузах автономії розміщені плакати з інформацією про акцію та номерами телефонів «гарячої лінії», якою можуть скористатися студенти, які зіткнулися з хабарництвом.
Окрім «Студентського захисту» існує величенький список інших студентських організацій, серед них навіть є об’єднання «Молодь проти корупції». Про ефективність таких рухів в Україні говорити важко, адже часто студентські протести мають лише статус «де-юре».
Поскаржитися на викладача-хабарника можна і в адміністрації вишу, проте ніхто не зможе передбачити її реакцію. Це як палка, що має два кінця. З одного боку, скарги врахують, з іншого – не відомо, як це відіб’ється на подальшому навчанні студента та ставленні до нього інших викладачів.
По великому рахунку, в будь-який момент з такою проблемою можна звернутися і до правоохоронних органів, проте процедура піймання викладача «на гарячому» займе чимало часу та зусиль, і то лише у випадку, якщо він прямо вимагає грошей. А раптом він «попросить» вас лише столик у ресторані замовити за хорошу оцінку на заліку?.. Тоді спіймати «на гарячому» з речовим доказом вже не вийде.
Статистика свідчить
01.10.2010р. співробітники Служби безпеки України під час отримання хабара затримали директора Луцького базового медичного коледжу. Встановлено, що у 2009 році посадовець вимагав три тисячі доларів США у двох абітурієнтів Луцького медичного коледжу за зарахування їх на денну форму навчання за кошти державного бюджету. Директор протягом року чинив тиск на юнаків та вимагав кошти, а у випадку відмови погрожував відрахувати їх з навчального закладу.
04.10.2010р. на Сумщині співробітники Конотопського міського відділу міліції спільно з працівниками СБУ при одержанні хабара у розмірі 1,5 тисячі гривень затримали кандидата технічних наук, доцента, завідувача кафедри «Математичних та комп’ютерних дисциплін» одного з вищих навчальних закладів міста. Підозрюваний протягом двох останніх років вимагав у студента цього навчального закладу 300 американських доларів за надання згоди на видачу диплома. Затриманий забракував надану студентом дипломну роботу, натомість на рецензію відправив іншу. Свою послугу викладач оцінив у 300 дол. Молодий чоловік не погодився з такою пропозицією, та й зазначеної суми грошей в нього не було. Зійшлися на сумі у 1,5 тис. грн. Ця ситуація потрапила у поле зору оперативників. Після проведення спецоперації 51-річний підозрюваний був затриманий. Нині чоловік перебуває у ізоляторі тимчасового тримання Конотопського міського відділу міліції. Санкції, передбачені Кримінальним кодексом, за цей злочин – позбавлення волі на термін від п`яти до десяти років.
12.01.2011р. в Одесі затриманий за хабарництво співробітник вищого навчального закладу — завідувач кафедрою економіки підприємства. Зловмисника викрили співробітники Державної служби боротьби з економічними злочинами УМВС України в області у вимаганні і отриманні хабарів у студентів державного вишу. Зокрема, встановлено, що він «вимагав у студентів і одержав на своєму робочому місці за успішну здачу заліків і іспитів хабарі у розмірі 42 тис. грн.», уточнили в ЦГЗ облУВС.
21.01.2011р. співробітники УДСБЕЗ Управління МВС у Кіровоградській області затримали на хабарі працівника одного з вищих навчальних закладів. Викладач вимагав та отримав від студента за успішну здачу екзаменаційної сесії хабар у 600 грн. Після передачі грошей, хабарника одразу затримали правоохоронці. Загалом працівниками міліції задокументовано більше десяти фактів, коли цей викладач вимагав від студентів суми коштів у розмірі від 150 грн. і вище, в залежності від їхнього матеріального становища та рівня підготовки.
24.01.2011р. працівники СБУ в Івано-Франківській області «на гарячому» затримали доцента Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, який вимагав хабар у 9 тис. гривень за складання двох заліків. За наданою інформацією, наприкінці минулого тижня у приміщенні одного з корпусів університету доцент, який мав приймати залік, отримав від студента частину хабара – 6,5 тис. гривень. Як тільки викладач взяв гроші, його затримали співробітники СБУ.
Після слів…
Найгірше у цій ситуації, мабуть, те, що жодна зі сторін навчального процесу не зацікавлена у його якісній змісті. Викладачі через постійну кризову ситуацію у фінансуванні освіти шукають шляхи для підробітку. А студентам часто більше потрібен кінцевий результат (диплом) та основні навики обраної спеціальності, аніж сам навчальний процес з повним набором різнопрофільних дисциплін.
Окрім того, студентство – це період початку створення родин, а значить, – потребує певних фінансових витрат. А якщо розпочати заробляти гроші, то бути присутнім на УСІХ без виключення парах, фізично неможливо. А потім – іде відробляння «н/б», про яке ми вже говорили вище, і виходить замкнене коло.
У будь-якому випадку, кожен, хто хоче щось змінити у цій ситуації, повинен, мабуть, почати змінюватися сам. І перед тим, як спробувати фінансово полегшити собі життя, зайвий раз подумати: варто чи не варто брати чи давати? Щоб потім не нарікати на суцільну корупцію в галузі освіти…
Юлія Кондрацька, для «Рідної країни»
