Постать цієї насправді культової жінки ХХ століття спричинила чимало розмов: порушуючи спокій мільйонів сердець, Леся Українка зробила усе можливе, щоб про неї не просто згадували, а говорили.
«Почитаєма, але не читома» Лариса Косач знову у центрі дискусій. І цього разу не лише літературних…
Живі тексти
«Немає кращого способу пошанувати письменника, ніж видавати його книжки. Але книжки не такі, які б залежувалися на полицях і до них би ніхто не звертався, а ті, які стануть живими текстами. 140 років минає від дня народження Лесі Українки, і ми її вшановуємо не урочистостями в цьому випадку, а виданням великого тому, в якому зібрано 15 її драматичних творів», — такою дієвою порадою відкрив презентацію книги «Леся Українка в інтерпретації сучасних дослідників» відомий український літературознавець Володимир Панченко.
Особливістю саме цієї книги є те, що вона вперше намагається дати інтерпретації драматургії Лесі Українки в контексті саме сучасного літературознавства, в контексті світовідчуття авторів (яких, до речі, як і драм, – 15).
Володимир Панченко та Віра Агеєва
Керівником та упорядником цього чудового проекту стала Віра Агеєва – сучасна дослідниця Лесі Українки. Саме завдяки її зусиллям до 140-річчя від дня народження відомої модерністки вийшла ця тематична збірка.
Під час презентації авторський колектив розповів, як важко було працювати в умовах економічної кризи, яка не дозволила повністю втілити творчий задум. Вдячні слова лунали в бік видавництва «Книга», дирекція якої погодилася на роботу над збіркою у доволі стислі строки.
Дивним виявилося те, що українська держава ніяким чином не посприяла виданню цієї праці: такий недешевий проект (вартість книги понад 200 грн.) погодився профінансувати український фонд «Відродження».
Проте книга є, і служитиме вона, вочевидь, довго, адже жодних перевидань Лесі Українки в найближчий час не планується.
«Ця книга – досконалий подарунок для вчительки української літератури: як по-новому сказати про Лесю Українку», — зазначив один із авторів видання Ростислав Семків.
А сказати по-новому потрібно, і ой як багато. Сьогодні Леся постає перед нами після 140 років в абсолютно інакших контекстах…
Леся Українка: проблеми інтерпретації
Без перебільшення культова особистість Лариси Косач не могла не викликати проблем інтерпретації, які виникали не лише на рівні творчості, а й на рівні особистості поетеси.
Слушною свого часу виявилася думка Лесі про себе як «почитаєму, але не читому», адже справжня аудиторія її творчості з’явилася лише у 20-х роках. Саме тоді на теренах нашої, ще «живої літературно», держави виросло справжнє покоління інтелігенції. М. Зеров у 1926 році сказав, що «нарешті виріс читач для Лесі Українки». І він не помилився: тоді ж неокласики видали її 12-томник, що засвідчило високий культурний зріст.
«А по тому – культурна пустка. За радянську інтерпретацію Лесі Українки бралися не безталанні люди, не без любові, але радянська матриця не давала змоги адекватно відчитати: твори були заборонені, відцензуровані. Лише наприкінці 80-х років ми почали знову читати Лесю. Двадцятиліття української держави стало відкриттям письменниці, якої ми не знали, літератури, якої ми не читали. І ця література була не гірша з-поміж інших», — констатує Віра Агеєва.
Радянська інтерпретація Лесі Українки поставила її в один ряд із класиками, від яких вона начебто нічим не відрізнялася. Поезії «Досвітні огні» та «Слово, чому ти не твердая криця» показували Лесю, яка підтримує трудящих та вірить в ідеї комуністичної партії, Лесю-революціонерку.
1913 р. www.l-ukrainka.name
Тоді, та й сьогодні, не всі могли уявити, що ця поезія відноситься до любовної лірики! Інтерпретація Лесі Українки не закінчувалася лише на цьому: сотні правок пройшли її тексти, листи, видалялися цілі абзаци, замінювалися імена, прізвища, зникали глави… Радянська матриця інтерпретувала Лесю цензурним «ножем».
Сьогодні Лариса Косач по праву заслужила бути правильно прочитаною і перечитаною.
Леся Українка стала культурною героїнею кінця ХІХ початку ХХ століття. Це сталося завдяки численним монографіям про Лесю Українку, які надійшли у продаж з 90-х рр. минулого століття, та жвавим обговоренням на сторінках бульварної преси її, так звану, «лесбійську фантазію» про зв’язки з Ольгою Кобилянською.
Нового трактування заслуговує, передусім, драматургія поетеси. Відома стаття «Леся Українка в театрі чи театр Лесі Українки» Ю. Шевельова змушує задуматися багатьох дослідників над тим, чи драми поетеси для читання?
Зважаючи на жорстку політику радянської влади, говорити про постановки на її драми не доводилося. Але у незалежній (з точки зору театрального мистецтва) Україні й досі відсутня драматургічна інтерпретація її творів. На зорі народження нашої держави, майже 20 років тому, у Києві пройшов театральний фестиваль «Одержимих» Лесі Українки. Тоді це викликало справжній фурор і, здавалося б, дало поштовх до подальших постановок.
Згодом проводиться театральний фестиваль за творами Лесі у Луцьку, і ажіотаж поволі затихає. Актриса молодого театру Галина Стефанова згадує, що режисери «плювалися» при згадці про можливі постановки поетеси: «да хто єво сматрєть будєт!».
«Театральна» Леся Україна залишилася поза увагою театру… І лише поодинокі «спалахи» її драм освітлюють зубожіле небо української культури. Навіть ювілеї відомої поетеси не завжди викликають бажання торкнутися її драми.
Сьогодні в столиці функціонує Театр російської драми ім. Лесі Українки. Напевне, для нас назавжди залишиться загадкою, як би сама Леся відреагувала на таке, адже загальновідомим фактом являється її ставлення до тодішньої Росії, яке яскраво проступає у драмі «Оргія».
Три причини культовості «літературної» Лесі
Причина перша: жінка
Леся Українка стала не просто першою у своїй літературній величі жінкою ХХ століття, а й першою, хто кинув виклик патріархальному суспільству. І сьогодні, нарешті, її прочитали крізь призму гендерних контекстів, без яких її творчість так і залишилася б незрозумілою для читача.
Лесин «Камінний господар» — це історія Донжуана, якого підкорили собі дві представниці прекрасної статі. Ця драма — усього лише друга версія в європейській літературі, написана жінкою. Український модернізм ХХ століття не відчитувався без гендерного аспекту. Не можна почати модернізм без Лесі Українки, і не можна почати Лесю Українку без модернізму.
Причина друга: містичність
Страшенно захопливим та особливо прийнятним для сучасного покоління здається саме містичний фактор Лесиних творів. Це — потужний трансперсональний, «касандрівський», провидницький досвід, який вона дуже щедро передала у своїх творах. Так, цей досвід зробив її унікальною, у своєму роді «перлиною» містичності в літературі.
Причина третя: філософія
Саме Леся Українка, з-поміж класиків ХХ століття, найбільш переймається засадничими філософськими проблемами, людиною модерністської доби ХХ століття, новою європейською моделлю буття. Її «донна Анна» — це модерна жінка ХХ століття, яка начиталася Ніцше та інших філософів, щоб зламати стереотипні уявлення в головах людей про жінку. Леся Українка вже не могла бути в тій іпостасі, в якій вона перебувала за радянської доби: вона формувалася і формувала новий тип сучасної людини (за В.П. Агеєвою).
Феміністка – жінка нової доби
З сестрою Ольгою, 1896 р. www.l-ukrainka.name
Якщо говорити про біографічні відомості Лесі Українки, то відразу стає зрозуміло, що ця сторона її життя досліджена непогано. На сьогодні ми маємо фактографію, листи, спогади, статті. Інша справа, як інтерпретується ця біографія, а вона у Лесі Українки неймовірно цікава.
Лариса Косач – це той тип, який називався новою жінкою в європейському модернізмі. Це жінка, яка зневажає певні умовності патріархального суспільства. Її стосунки із Сергієм Мержинським, очевидно. виходили за межі усіх установлених в той час норм. На цьому ґрунті в сім’ї Лесі часто спалахували різного роду суперечки як з батьками, так і з чоловіком. Лише сестра підтримувала поетесу у своїх життєвих шуканнях.
Жінка нової доби, прогресивно налаштована Леся, увесь свій життєвий шлях продукувала ідею вільної від суспільства та його моралі представницю не просто прекрасної, а й сильної статі. І в кожному своєму вчинку вона вбачала долю, «яка змушує її діяти саме так, наперекір усьому і всім». Дослідниця її творчості Віра Агеєва підсумовує, що «біографія модерної жінки Лесі Українки, у якої було дуже цікаве життя, ще й досі не написана для сучасного читача».
Ювілей як привід до спомину
140-річчя від дня народження – дата пам’ятна. Цього року Леся Україна «заслужила» присвячені її творчості виставки в бібліотеках, поетичні читання, конкурси, академії і навіть балет «Лісова пісня» у виконанні артистів Донецького національного академічного театру опери та балету імені А. Б. Солов’яненка.
У театрі імені Івана Франка поставили виставу «Голгофа» за мотивами драматичних поем Лариси Косач «На полі крові». На Волині обіцяють видати ряд збірок, які б висвітлювали життєвий та творчий шлях Лесі Українки. На батьківщині Лесі, у місті Новоград-Волинський, було презентовано екскурсійний маршрут «Мала батьківщина Лесі Українки»...
Ще 21 жовтня 2010 року, Верховна Рада України ухвалила Проект Постанови «Про відзначення 140-річчя з дня народження видатної української поетеси, громадського діяча Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки)». Окрім усього вищеназваного, серед запланованих організаційним комітетом заходів зазначався ремонт музею Лесі Українки у Ялті. Водночас, не зважаючи на наближення ювілейної дати (25 лютого), досі не вжито жодних заходів з забезпечення ремонту музею Лесі Українки у місті Ялта. Влада Криму відмовляється здійснити ремонт музею за кошти місцевого бюджету. А Кабінет Міністрів України ані в 2010, ані в 2011 році не передбачив у Державному бюджеті необхідних на це коштів.
Так, сьогодні Лесі Українка стає об’єктом не лише літературознавчих, а й політичних дискусій. Вітчизняні можновладці змусили всю Україну помітити байдужість до безсумнівно авторитетних історичних постатей, які відіграли значну роль у формуванні культурного «багажу» нації, без яких «сьогодні» не відбулося б.
Дивується такій тенденції і Віра Агеєва. На її думку, святкування ювілею Лесі Українки на державному рівні просто відсутнє. «За моїми уявленнями, цей ювілей мав би проходити за участю перших осіб країни. Це проблема національної гідності, національної культури. Але все-таки післязавтра я їду до Луцька, а там дійсно велика програма святкувань і волиняни дійсно зробили багато для Лесі Українки. Мені приємно, що я їду туди не з пустими руками, а везу книжку. Але цей ювілей проходить зовсім не так, як би він мав пройти: ні нових вистав, ні нових книжок… І навіть цю було спонсовано українським фондом «Відродження». А такі книжки мали б випускатися в рамках державної підтримки», — вважає Агеєва.
Юлія Кондрацька, «Рідна країна»
