Необхідно визнати, що інтересів держави у команди Януковича в пріоритетах діяльності не існує. Україну ця "влада” розглядає не як державу, а як територію з якої необхідно мати максимальний зиск виключно для своїх — поки на те є можливість.
Статус території під умовною назвою «Україна» при цьому зовсім не має для них жодного значення. Статус її, як держави, буде легко розміняний на колоніальний, республікансткмй у складі іншої дружньої держави, на випалену територію, на будь-що, що дозволило би далі користатися можливістю набивати кишені за її рахунок.
Унікальність команди Януковича полягає в тому, що вона абсолютно позбавлена патріотичних мотивів у своїй діяльності. Саме це є тою основною рисою, яка відрізняє український тоталітарний режим, що монтується прискореними темпами, від здавалось, на перший погляд, споріднених з ним подібних режимів, починаючи від путінсько-медведівського авторитаризму, середньоазійських деспотій, беларуської диктатури аж до автократичних північноафриканських та азійських режимів, які зараз хитаються під ударами розлюченого натовпу.
Ці режими при всій схожості відрізняються від”нашого” тим, що диктатори є хоч і збоченими, але патріотами своїх країн, державність і цілісність яких для них є не аби-якою цінністю.
Антидержавницька позиція режиму Януковича не має великих шансів стати державницькою — навіть сумарний інтелект тої команди (вірніше бригади) не дозволить їй піднятися до розуміння необхідності державного мислення на тих висотах, куди примхлива доля занесла цих непутящих вискочок.
Отже, є небезпека дочекатися не нової якості суспільства з новими адекватними лідерами і модерними поглядами та програмами, що вимете цих бевзів, а повного демонтажу держави, розшматування її, перетворення на територію, з якої евакуювалися всі більш-менш думаючі істоти.
Що ж таки робити? Відповідь на це питання — це вибір шляхів. Але шлях повинен вести до якоїсь мети. Тобто перед тим, щоби дати відповідь на питання «що робити» треба досягти консенсусу в питанні «що ми хочемо, де бажаємо опинитися».
Виходячи від зворотнього, простіше визначити чого ми не хочемо.
Ми не хочемо, щоби кожні вибори Президента розколювали країну, щоби кожні вибори у центральні органи влади ставили питання бути чи не бути Україні, як державі, після виборів. Ми не хочемо, що би ті, хто має служити народу ставали його панами, більше того небожителями, з нечуваними привілеями, необмеженими правами і відсутністю найменшої відповідальності, ми не хочемо щоби українські закони приймалися у нелегітимний спосіб, з порушенням Конституції, що ставить під сумнів легітимність всього законодавства держави.
Ми хочемо щоби політичні сили були структуровані ідеологічно, а не залежали від харизматичності їхніх фюрерів, ми хочемо справедливого суду та ефективної правоохоронної системи, без чого безпідставними є всі розмови про громадянське суспільство, яке не має в такому випадку можливості впливу на владу.
Ми не хочемо корупції у державі, що як іржа роз'їла всі її інститути. Ми не хочемо, щоби всі багатства суспільства загарбали п'ять — десять сімей, перетворивши більшість населення у жебраків, ми не хочемо, щоби проблеми суспільства вирішуваоись за рахунок цих «жебраків», яким «жирні коти» пропонують затягнути паски, самі ж при цьому продовжують свій поступ у рейтингах найбагатших людей світу.
Ми не хочемо, щоби владу узурпували пройдисвіти, щоби вони привласнювали собі повноваження, яких йому не надавали виборці, на термін, на який їх не обирали.
Отже для початку треба формувати суспільну думку щодо бачення тої країни, у якій ми хочемо жити. Розбудова такої країни повинна бути в основі діяльності політичних діячів, які хочуть мати перспективу у нашій країні.
Чи можливе досягнення цієї мети без перезавантаження влади, еволюційним шляхом? Через кілька сотень років — так, якщо до того часу неситі злодії при владі не розтягнуть Україну по своїх коморах.
Що ж тоді залишається. Залишається єдиний розумний і перспективний шлях — перезавантаження країни.
Що для цього потрібно?
Вибори за правилами, прописаним бандою для узаконення та увічнення себе самої не підходять.
Революція, військовий переворот, будь-яке інше усунення від влади не буде нелегітимним, виходячи з того, що ця влада сама давно є нелегітимною — вона приймає закони, з порушеннями процедур, визначеними самою Конституцією, перевищила свої повноваження, узурпувала владу, грабує народ та збагачується за його рахунок.
Влада після усунення узурпаторів повинна перейти до тимчасового революційного комітету, комітету національного порятунку, директорії, тощо — тобто до органу, який візьме на себе відповідальність за країну у певний нетривалий період — два-три роки, під час якого повинні бути розпущені всі існуючі партії, проведена люстрація винних в узурпації влади — усунення з усіх державних посад з забороною займати такі посади в майбутньому, оголошення формування нових партій на ідеологічних засадах, при цьому назва партії повинна відображати її ідеологію.
Повинна бути створена законодавча база, що визначатиме політичний устрій та систему управління країною, проведена судова реформа, затверджені закони про вибори органів влади, а найголовніше внесені зміни в інститут громадянства України. Держава не може більше залежати від доброї чи злої волі тих, хто фактично не визнає права на існування цієї держави тобто її ворогів, яких вона сама досі озброює проти себе, поки що виборчими бюлетенями.
Громадянство країни — це перш за все обов'язок перед країною. Соціальні права повинні мати всі мешканці країни в тому числі і негромадяни.
Кожний, хто бажає стати громадянином нової України, повинен мати таку можливість. Це активне право. Для цього він повинен присягнути країні на вірність, на готовність захищати її цілісність та суверенітет, кожний громадянин має повне право користуватись будь-якою мовою, але повинен знати та поважати українську. Тільки громадяни можуть обіймати посади у державних органах, органах місцевого самоврядування правоохоронних структурах, тільки громадяни мають виборче право.
Тільки після такого перезавантаження можна оголошувати про загальнонаціональні вибори у всі органи влади. Тільки після цього Україна почне швидко розвиватися, а не витрачати зусилля суспільства на деструктивну міжусобну боротьбу, вміло диреговану п'ятою колоною.
Незвично? Радикально? Не подобається комусь? Запропонуйте інший сценарій порятунку.
Nikos
