Вже 45 років поспіль, починаючи з 1966 року, у всьому світі 20 липня відзначають Міжнародний день шахів. Це свято проводиться за рішенням ФІДЕ — Всесвітньої шахової федерації (заснована в 1924 р.).
Назва цієї гри походить з персидського «шах мат» — «володар помер». Батьківщиною шахів традиційно вважається Індія. Саме там, у V столітті з’явилася попередниця шахів — гра чатуранга. На Русі шахи з’явилися приблизно в IX-X ст.
Шахи — це настільна гра на 64-клітинній дошці, на якій розташовуються 32 фігури (по 16 фігур білого і чорного кольору). Грають 2 партнера. Мета гри полягає в тому, щоб поставити мат королю супротивника. Як одна з найрозповсюдженіших спортивних ігор сучасності, гра поєднує в собі елементи мистецтва (уяви), науки (логічно-точний розрахунок) і спорту.
Шахи мають виховне значення: сприяють розвитку концентрації уваги, вміння долати труднощі та планування власних дій, логічно мислити. Оскільки у грі в шахи виявляються особливості людської особистості, вони використовуються у якості моделі наукових досліджень в психології та педагогіці. Також використовуються для моделювання систем штучного інтелекту.
Історія шахів
Ігри з фішками на дошці були відомі ще в 3-му—4-му ст. до н. е. У перші п'ятсот років нової ери в Індії, за думкою багатьох істориків з'явилась найдавніша форма шахів — військова гра чатуранґа. Грали в чатуранґу четверо гравців. Хоча й чатуранґа була складною грою, що вимагала точного розрахунку, пересування фігур визначалося кидком гральної кості.
На наступному етапі розвитку гра для чотирьох перетворилася в гру для двох суперників, виграш у якій уже досягався не киданням кості, а розумом. Нова гра для двох суперників отримала назву шатрандж.
У 8-9 ст. шатрандж отримав широке розповсюдження в Арабському Халіфаті. Під час арабського періоду розвитку шахів відбувся винахід шахової нотації — способу запису партій. З'явилась велика кількість літератури з теорії дебютів, стратегії, тактики тощо.
До країн західної Європи шахи потрапили не раніше 11 століття. Саме на цей час припадає перша згадка про шахи в літературі («Каталонський заповіт», 1010). Але гра, напевно, була відома й на 1-2 століття раніше, про що свідчать знахідки шахових фігур, датовані 9-м століттям.
У Західній Європі, ймовірніше за все, навчилися грі в шахи від арабів Іберійського півострова, але можливе також проникнення шахів через Аквітанію, Прованс, а також південь Апеннінського півострова. У Скандинавії та на Британських островах шахи розповсюджували вікінги, про що свідчить знахідка кількох комплектів шахових фігур на о. Льюїс, що датовані 1200 р.
Спочатку католицька церква вважала шахи азартною грою, та спробувала заборонити їх, але вже в 1400 році всі заборони було знято. З 11-12 ст. шахи вважались одним із найрозповсюджених розваг феодальних вельмож. Шахи навіть увійшли до програми лицарського виховання.
Шахи згадуються в низці відомих літературних творів того часу («Пісня про Роланда», «Трістан та Ізольда», «Роман про Розу» та ін.). Потрапивши до Європи, шахи зазнали деяких змін, а саме: шахівниця стала двоколірною (до цього всі клітини шахівниці були білого кольору). Вперше така шахівниця згадується вже в 11 ст.
У другій половині 15 ст. у Західній Європі з метою прискорення темпу гри слон та королева стали набагато сильнішими. Також було остаточно затверджено право ходу пішаком із початкової позиції на дві клітини.
До другої половини 19-го ст. у шахах панувала так звана італійська школа. Створення італійської школи у шахах пов'язують із творчістю італійських шахістів 16—17 ст. Їхні партії зібрані у творах Джуліо Чезаре Полеріо, Джоакіно Ґреко, Алессандро Сальвіо, П'єтро Каррери, Доменіко Лоренцо Понціані та ін. відрізняються прагненням до гамбітної гри, до жертв шахового матеріалу заради виграшу часу, для розвитку фігур, відкриття ліній та створення атаки на короля. Для їхньої гри характерні стрімкі атаки, ефектні комбінації, що закінчувалися матом. Захищатися італійські майстри не хотіли, віддаючи перевагу контратаці.
Значення італійської шахової школи в тому, що вона розглядала шахи, як мистецтво, показала їхню красу та широкі комбінаційні можливості. У галузі розвитку теорії шахової гри італійська школа започаткувала систематичні дослідження відкритих дебютів, а саме гамбітів, дослідження ряду ендшпілів, особливо тих, де фігури борються одна проти одної.
Шахи та Україна
В Україні шахи відомі з 10-11 ст., куди були принесені з батьківщини шахової гри, Індії. Знайдено шахові фігури в археологічних розкопах Вишгороду, Києва, Турова, в Чорній Могилі біля Чернігова.
В усній словесності, зокрема, билинах, згадується, що шахи були популярні за часів Київської Русі. В часи панування Литви і Польщі любов до шахів в Україні не зникала. Про це свідчить поема Я. Кохановського «Szachy» (1564 р.), знана серед шляхетського стану в Україні.
Відомо, що за Гетьманщини шахістом був митрополит Т. Яновський, а меценатом шахового мистецтва — гетьман Кирило Розумовський.
З європеїзацією Росії шахи поширилися і в Росії (перший російський підручник гри в шахи І. Бутрімова з'явився 1821). У розвитку шахів в Росії відіграли роль українці: М. Безкровний (1840–1897) з Одеси, котрий був багаторазовим чемпіоном паризького клубу «Cafe de la Regence», став співзасновником Петербурзького шахового клубу.
Інший українець Д. Коленко сприяв діяльності Петербурзького шахового зібрання (засноване 1901). 1909 року в Одесі відбувся Південноросійський шаховий чемпіонат, що був першим чемпіонатом України, переможцем якого вийшов Б. Верлинський.
У Західній Україні ширше зацікавлення шахами виникло аж у 20 столітті: у Львові в 1926 постав перший український шаховий клуб із назвою «Шаховий коник», якого згодом перейменовано на Товариство українських шахістів. Перший український шаховий турнір у Галичині відбувся у 1928 році.
Шахи в сучасній Україні
У 1992 році було засновано Федерацію шахів України (ФШУ). З 1991 року щорічно проводиться першість України серед чоловіків та жінок.
У квітні 2011 року українець, людина-комп'ютер, нейрохурірг Андрій Слюсарчук переміг найсильнішу комп'ютерну гру в шахи «Рибка-4».
21 червня 2011 року, після виграшу 11 партії, чемпіоном України став 27-річний Руслан Пономарьов із Києва. Хоча Руслан і був вже чемпіоном світу, але ще жодного разу не був чемпіоном України, оскільки не брав участі в чемпіонаті України. Рівень чемпіонату був дуже високий — 12 найсильніших гросмейтерів України, серед них колишні чемпіони України.
«Рідна країна»
За матеріалами Вікіпедії
