Збереження старих цвинтарів для Львова та області загалом залишається невирішеною проблемою. Пам’ятники знищуються під впливом часу та неконтрольованого вандалізму.
Щоб хоч якось зберегти унікальні пам’ятки старих некрополів, художник Андрій Кісь видав книгу альбомного формату “Сльоза і камінь”, де представлені фотографії сільських цвинтарів Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей, пише «Високий замок».
Альбом розділено не за топографічними характеристиками, а за типами представлених надгробних монументів.
Тут можна знайти розділи “Образ Богородиці”, “Образ Христа”, “Святі”, “Ангели і архангели”, “Розп’яття” та “Хрести”. Чверть книги — старий цвинтар села Підгайці, де багато надгробків майстрів Папіжів. На думку Кіся, їхні роботи — шедеври.
Під час роботи над книгою Андрій Кісь особисто познайомився з Іллею Папіжем, нащадком династії скульпторів-самоуків. Представлено пам’ятники Демнянського цвинтаря, Рогатина, Лопушні, Бережан...
“Часом їхав на ці цвинтарі і не бачив там нічого цікавого, — говорить Андрій Кісь. — Або їхав на один цвинтар, а потрапляв на інший, де були шедеври”. Такі локації автор обрав спеціально, не включаючи у свою книгу Личаківського цвинтаря, адже роботи народних майстрів, які прагнув показати художник, там мало представлені.
Мотивацією виникнення такого проекту став “борг перед малою батьківщиною”, як висловився Андрій Кісь, а також захоплення саме такого роду скульптурами. В альбомі представлено зразки похоронного мистецтва ХІХ — кінця ХХ ст.
Своєю книгою автор хоче не лише зафіксувати те, що скоро може бути втрачене, а й звернути увагу українських художників, скульпторів, реставраторів на цей пласт мистецтва.
“Таке враження, що сучасні митці просто ігнорують досвід колишніх майстрів, — вважає Андрій Кісь. — Ті пам’ятники, які зараз встановлюють у містах, — жахливі. Це — агресивні і “совєтські” в найгіршому розумінні слова монументи. Якщо передню сторону пам’ятника ще вміють зробити — руку поставити, голову виліпити, то задню просто роблять пласкою, на відміну від тих екземплярів, які подано в “Сльозі і камені”.
— У Польщі реконструкція похоронних пам’яток на значно вищому рівні, — розповідає Андрій Кісь. — Там є групки людей, які на певний час “окуповують” цвинтар і реставрують його хоча б згрубша. Вони отримують гранти від Євросоюзу, місцеві виплати. Здебільшого це цвинтарі Східної Польщі. Парадоксально, що це якраз колишні українські землі. Наша влада також могла б звернути на це увагу.
Захоплення мистецтвом поховальної скульптури в Андрія Кіся ще зі студентських років, цій же темі він присвятив свою дипломну роботу, коли навчався в Академії друкарства. Наразі художник прагне “Сльозою і каменем” започаткувати серію альбомів про монументи Львівщини, що опинилися під загрозою. З уже оформлених ідей — дослідження демнянського осередку скульптури разом з Юрієм Юркевичем та видання альбому, присвяченого виключно роботам Папіжів із центром у Підгайцях.
