Вечорниці, досвітки та молодіжні складки в Україні були традиційними для кінця листопада і початку грудня. Всі ці парубочо-дівочі гуляння були приурочені до однієї мети – майбутнього щасливого шлюбу.
Особливо допомагали у цій важливій справі свята великомучениця Катерина, день якої відзначається християнською церквою 7 грудня, та апостол Андрій Первозванний, якого вшановують 13 грудня.
Як дівчата ворожили
Напередодні дня Катерини парубки колись постилися, щоб Доля послала добрих дружин, а дівчата ворожили. І робили це у такий спосіб: у чужому садку виламували гілочку вишні і ставили її у воду перед образами. Якщо до Нового року (Святої Маланки) 31 грудня (за старим стилем) або 13 січня (за новим) вишні зацвітали, то це означало, що дівчина незабаром вийде заміж.
Ще клали під подушку гребінець і примовляли, щоб у сні суджений «розчесав волосся», або ж ставили під ліжко миску з водою, чекаючи, що майбутній наречений уві сні «переведе через міст».
А ще у ніч на Катерину дівчата готували кашу на святій воді, зазвичай, пшоняну або гречану. Опівночі виносили горщик на подвір`я, попередньо обгорнувши рушником, ставили на тин та голосно гукали: «Доле, доле, ходи до нас вечеряти!».
Якщо ж на цей дівочий заклик хтось або щось подавало голос (гавкав собака, кукурікав півень, щось грюкало, або ж хтось далеко співав пісню), то це означало, що «Доля» почула запрошення й усіляко сприятиме дівчині в пошуках нареченого. Якщо ж на вулиці було тихо і ніщо не гавкало і навіть не грюкало, тоді дівчина благала: «Доле, доле, не пропусти, прийди до мене, навісти!»
Також напередодні свята дівчата клали під подушку листочки з різних дерев, помічаючи у такий спосіб кількох хлопців. Серед них мав бути і яблуневий листочок «для дівчини». Лягаючи спати юнка читала молитву до Долі, а вдосвіта прохала найменшого в родині хлопця витягти один з листочків.
Гадання парубків
Парубоцтво теж не відставало від дівчат. Ламали вишневі гілки та ставили їх у глечику до Різдва, якщо ж вишнева гілка розвивалась, але не зацвітала, це свідчило про те, що наречена буде скромна, нічим не примітна; якщо ж гілка всихала – це означало погану пару: ледачу, сварливу й негарну.
Зранку у день Катерини дівчата зносили продукти «в складчину» в одну з осель і готували борщ та кашу. На спільну трапезу мали право приходити всі парубки без запрошення, щоправда лише тоді, коли дівчата закінчували ворожити. Після обрядової вечері влаштовували «пісні — вечорниці», де всі брали участь у різноманітних іграх та забавах.
Взагалі, віддавна 7 грудня у народі вважалося жіночим святом. Дослідники ж дохристиянських вірувань вважають, що цього дня колись відзначали свято «Дівочої долі», але згодом християнська церква пов'язала його з великомученицею Катериною, мощі якої були поховані 307 року і віднайдені у VІІІ сторіччі.
Іменинниками 7 грудня є: Катерини, Порфирії, Августи, Симони та Меркурії.
Ворожіння на Андрія (в ніч на 13 грудня)
На Святого Андрія дівчата ворожили майже цілу ніч, покладаючись на його пораду щодо вдалого заміжжя. З дня Святої Катерини і до Андрія дівчина повинна була носити при собі зав`язане у поясі конопляне зерня, а у ніч перед Андрієм вона мусила неодмінно посіяти його, незважаючи на мороз чи сніг, при цьому варто було примовляти:
Андрію, Андрію,
Я на тебе коноплі сію,
Дай мені знати,
З ким їх буду брати,
Андрію, Андрію,
Я на тебе сім`я сію,
Наміткою волочу,
Бо дуже заміж хочу.
Закликали свою Долю ще й у такий спосіб:
Я, Святий Андрію,
Конопельки сію;
Дай же, Боже, знати,
З ким весілля грати…
Після цих слів, як вважали наші бабусі, наречений повинен був обов`язково наснитись.
Звичайно, були і інші гадання, наприклад: потрібно було спекти великий солоний корж та з`їсти його на ніч; наречений повинен був приснитися та подати пити або ж взяти по наперстку пшеничного борошна та солі, розбовтати все це у воді та випити перед сном. Вночі захочеться пити і тоді присниться наречений, який подасть води.
А ще колись пекли солоні коржики і лягаючи спати, одну половинку коржика з`їдали, а іншу клали під подушку. Наречений мав прийти вві сні, щоб з`їсти другу половинку.
Рано-вранці, на Андрія, дівчина, прокинувшись, підв`язувалася поясом, цілий день молилася і нічого не їла, а лягаючи спати, знімала пояс та клала його навхрест під подушку, при цьому голосно казала:
Живу в Києві на горах,
Кладу хрест в головах;
З ким вінчатися,
З ким заручатися,
З тим і за руки держаться.
Вночі обов’язково мав з’явитися наречений, або як його ще називали – «Доля».
А ще саме на Андрія відбувалось веселе та жваве дійство – кусання Калити. Це був солодкий печений з маком, родзинками та медом круглий корж із діркою посередині. Через дірку пронизували мотузку й прив`язували калиту до одвірка чи сволока. Дівчата та парубки на вечорницях намагалися вкусити її, проте це зробити було складно, адже Калиту стеріг «Пан Калетинський», котрий смикаючи за мотузку, перешкоджав її вкусити.
В руках у нього був квач, обмазаний в сажу або ж умочений в мед. Поряд із «вартовим Калетинським» на коцюбі верхи скакав «Пан Коцюбинський». «Калетинський» весело кепкував над «Коцюбинським». Якщо після кпинів «Коцюбинський» не починав сміятися, то йому дозволялося вкусити калиту, а якщо ж він реготав, то отримував по носі віхтем із сажею або медом.
Хоча і вкусити калиту було також не просто. Дівчата та парубки смикали її за мотузку і вона ніяк не могла потрапити до рота «Пана Коцюбинського».
Жінки у давнину на Андрія намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. Ще цього дня ворожили і на погоду, підмічаючи: «Якщо до Андрія сніг не випав, зима буде теплою і малосніжною, а як з’явився — довгою і холодною».
У народі день Андрія Первозванного завжди вважали найцікавішим з усього циклу передноворічних свят, адже Андрій не традиційний святий, якого мало хто знав і бачив.
Він залишив документальні відомості про себе, зокрема, про те, де і скільки він проповідував християнство, а ще про появу з Ласки Божої на дніпрових схилах великого міста – нашої столиці.
Аліна Астахова для «Рідної країни»
