chrome firefox opera safari iexplorer

Свято Андрія — час для молодіжних забав

13 грудня 2012 о 08:17

«Андрію, Андрію!
Конопельку сію;
Спідницею волочу,—
Заміж вийти хочу»
З народних примовлянь

13 грудня православні християни відзначають свято на честь апостола Андрія Первозванного.

Андрій — один із дванадцяти апостолів, якого Христос покликав до себе одним з перших, тому в православній традиції його називають Первозваним. Згодом він привів до Спасителя свого рідного брата — святого апостола Петра.

Раніше Андрій з братом займалися рибальством. Після того, як Андрій став християнином, він почав проповідувати віру Христову спочатку в Царгороді, а пізніше — на узбережжі Чорного моря й у Києві.

За церковними легендами, святий Андрій Первозванний під час своєї останньої подорожі поставив на одному з пагорбів Києва хрест. Літописець Нестор оповідає про це так: ”Бачите гори ці, — сказав апостол своїм учням, — на цих горах засяє благодать Божа, і буде великий город і багато церков буде споруджено.”

Ці слова свідчать про те, що Андрій Первозванний передбачав, що християнство поширюватиметься на всі землі Руські саме з серця нашої держави – Києва. І так пізніше і сталося. Адже Володимир Великий хрестив перших киян і звідси християнство вже пішло в усі кінці Київської Русі.

Андрій — то Ярило?

Однак до того, як християнська церква почала вшановувати 13 грудня Андрія, наші предки цього дня відзначали своє народне свято, пов’язане з дохристиянською обрядовістю і магічними ритуалами, що мали переважно любовно-магічне та аграрно-магічне спрямування.

Деякі дослідники пов’язують свято Андрія з Ярилом. У одному з літописів ХІІ ст. говориться про те, що у цей час ще багато людей молилися дохристиянським богам.

Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами і розвагами андріївські, як і катерининські, вечорниці припадали на час Пилипівського посту і не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію, не дали бажаних наслідків.

Навіть зараз вечорниці на Катерини і Андрія не втратили свого магічного значення, а також залишилися приводом для неодруженої молоді зібратися і повеселитися.

Ворожіння на Андрія

Одним із найбільш цікавих прийомів любовної магії, приурочених до дня Андрія, було «засівання конопель». Пізно ввечорі, дівчина набирала в пелену насіння коноплі або льону чи маку, виходила за хату і сіяла їх по снігу.

Потім набирала жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносила до хати і коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо кожна зернина мала пару – це вважалося добрим знаком.

У засіванні конопель до початку XX ст. зберігалися деякі архаїчні риси. Так, у багатьох місцевостях дівчата сіяли коноплі роздягненими. За народним віруванням, голе тіло — важливий засіб чарівництва. Тут варто згадати народне трактування демонологічних образів мавок і відьом.

Також цього вечора дівчата намагалися дізнатися про професію майбутнього чоловіка. Зокрема, бігали до річки, набирали мулу з дна і приносили до хати. У хаті цей мул уважно розглядали: якщо там бачили шматочок заліза або цвях, отже чоловік мав бути ковалем, тріска – теслею, скло – склярем, шкіра – шевцем, пісок – мулярем, а якщо, крім землі не траплялося нічого, то хліборобом.

Фото rukotvory.com.ua

Особливе місце на Андрія займала обрядова гра «Калита» («Калета»), в якій брали участь дівчата і хлопці. Дівчата збиралися разом і пекли Калиту — великий круглий корж із білого борошна.

Кожна дівчина повинна була взяти участь у приготуванні Калити. Тісто місили всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки і до наймолодшої дівчинки. Посередині коржа робили дірку.

В деяких етнографічних джерелах збереглися дані, що Калита, як правило, становила 35 см в діаметрі і 1,5 см у товщину. Солодке з медом тісто пекли в печі і запікали так, щоб важко було відкусити. Зверху Калиту намащували медом. Для виготовлення Калити брали «непочату воду» або ж воду, настояну на пахучих травах, зокрема, на любиcтку.

На вечорницях, коли збиралася молодь разом, Калиту за допомогою стрічки підвішували до сволока посередині хати, а потім стрибали, щоб вкусити. Проте, це зробити було складно, адже Калиту стеріг «Пан Калетинський», котрий, смикаючи за мотузку, перешкоджав її вкусити.

В руках у нього був квач, обмазаний в сажу або ж умочений у мед. Поряд із «вартовим Калетинським» на коцюбі верхи скакав «Пан Коцюбинський». «Калетинський» весело кепкував над «Коцюбинським». Якщо після всіх жартів «Коцюбинський» не починав сміятися, то йому дозволялося вкусити калиту, а якщо ж він реготав — то отримував по носі віхтем із сажею або медом. Хоча і вкусити Калиту було також не просто. Дівчата та парубки смикали її за мотузку і вона ніяк не могла потрапити до рота «Пана Коцюбинського».

Після Калити брали горнятко з медом, на дно якого клали перстень. Хлопець мав дістати той перстень губами, але так, щоб не вмочити власного носа. Вважалося, якщо хлопець дістане і носа не вмочить — ожениться і буде щасливим.

На Андрія дозволялися молодіжні бешкети і парубкам прощалися усі їхні витівки. У тих батьків, які забороняли своїм донькам зустрічатися з парубками, хлопці вночі могли зняти ворота чи розібрати паркан, забрати воза, плуга, борону і закинути їх на дах хати чи хліва або занести в інший бік села.

Такі забави не випадкові, етнографи вважають їх “ритуальними бешкетуваннями”, що колись символізували усунення перешкод на шляху до бажаного шлюбу.

Вранці дехто з господарів знаходив свого воза на даху клуні, а від хат, де жили дівчата на виданні, з’являлись стежки до їхніх залицяльників, позначені буряковим квасом чи потрушені соломою.

Інший спосіб ворожити, щоб «визначити» ім'я нареченого, був такий — дівчина виходила на вулицю й запитувала першого ж чоловіка, який їй зустрінеться, як його звати. Ім'я цього чоловіка і мало бути іменем судженого. Інколи траплялося так, що той парубок, який зустрічався перший дівчині і ставав потім її нареченим.

Дівчата вірили, що вночі проти Андрія можна навіть «побачити» свого судженого. Для цього треба, лягаючи спати, покласти під подушку свій гребінець зі словами: «Суджений, прийди мене розчесати». Той хлопець, що у сні розчісував волосся і мав бути нареченим.

Щоб дізнатися, хто буде керувати у родині, півня й курку зв'язували хвостами та накривали друшляком, решетом або чимось іншим. Через кілька хвилин випускали птахів з-під решета й дивилися, хто кого перетягне. Якщо півень, то чоловік буде головним у родині, а якщо курка — то жінка верховодитиме у сім’ї.

Жінки у давнину на Андрія намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. Ще цього дня ворожили і на погоду, підмічаючи: «Якщо до Андрія сніг не випав, зима буде теплою і малосніжною, а як з’явився — довгою і холодною».

Аліна Астахова, «Рідна країна»

Розділи: Традиції

20 вересня

Інші дати
Наталія Лотоцька 
1938 – театральна актриса. Лауреат Шевченківської премії. Ролі: Пріська («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки) та ін. Ведуча передачі Українського радіо «Від суботи до суботи» (понад 30 років). 
Розгорнути
Народився Іван Світличний
(1929, с. Половинкине Луганської області - 1992) - український мовознавець та поет. Твори "Ґранатові сонети", "Серце для куль і для рим", "У мене тільки слово".
Свободу не втікати з бою, Свободу чесності в бою, Любити те, що сам люблю, А не підказане тобою, Свободу за любов мою Хоч і накласти головою, А бути все ж самим собою, — Не проміняю на твою, Ліврейську, жебрану, ледачу, Вертку, заляпану, як здачу, Свободу хама й холуя. Несу свободу в суд, за грати, Мою від мене не забрати — І здохну, а вона — моя. (c) Іван Світличний, 1929
Розгорнути