Українська радянська енциклопедія — багатотомна універсальна енциклопедія про Україну, перша республіканська енциклопедія в СРСР — вперше вийшла друком 18 лютого 1966 року.
Після появи першого тому “Української Загальної Енциклопедії” у Львові (1930) з ініціативою великої “Української Радянської Енциклопедії” (УРЕ) виступив М. Скрипник.
Під його головуванням створено в Харкові редакційну колегію УРЕ, секретарем якої став С. Бажан. Редакція видавала “Бюлетень” (2 числа). Залучено до співпраці понад 100 фахівців. З запланованих 20 томів підготовані три. Друк першого був передбачений на початок 1933 року, але московська цензура заборонила його як націоналістичний. Того ж року Скрипник вчинив самогубство і його наступником став В. Затонський. Виготовлені матеріали були знищені, і в листопаді 1934 редакцію УРЕ розпущено.
Проект 20-томної УРЕ знов виринув на початку 1948 р., але реально почато його здійснювати невдовзі після XX з’їзду КПРС (1956), знов у відповідь на українську енциклопедію поза УРСР — Енциклопедію Українознавства, що її почало видавати Наукове товариство ім. Т. Шевченка.
18 грудня 1957 р. доручено працю над УРЕ АН УРСР. На чолі створеної тоді Головної редакції УРЕ (понад 40 осіб) став М. Бажан. Заплановано 15–16 тт. на 1958–1962. У 1959–1965 видано в Києві 17 тт. (17 т. цілковито присвячений УРСР, у 1967 і 1969 видано його російську і англійську версії). У 1968 додатково видано “Алфавітний предметно-іменний покажчик”. У сумі УРЕ охопила 45 000 гасел. Серед ілюстрацій — понад 120 кольорових мап. Наклад — 80 000. У виданні УРЕ взяло участь понад 5000 авторів.
Зміст українознавчих гасел УРЕ згідний з заявою “Передмови”, що УРЕ “має показати братерську єдність українського народу з великим російським і всіма іншими народами Радянської Вітчизни” і що вона спрямована проти “насамперед українського буржуазного націоналізму” (це останнє поширюється і на постаті XVII–XVIII ст., наприклад, на І.Виговського, П.Дорошенка, І.Мазепу, П.Орлика).
В УРЕ є тенденція (хоч не послідовна) розуміти українство за територіальним принципом (хто працює в Україні, той українець), але у випадку письменності — за мовним. Багато географічних назв зросійщені, деякі спольщені. Усі назви книг цитовані в УРЕ українською, внаслідок чого не можна дізнатися, якою мовою вони написані.
У 17 томі дуже скупо потрактовано розділ “Населення” (3 стор. з мапою), “Мова” (6 стор.), “Релігія і церква” (3 стор.), тоді як КПУ присвячено 25 сторінок. Немає зовсім розділів про етнографію та українців у світі, непропорційно мало місця приділено історії до Жовтневої революції 1917 р. (50 сторінок, а радянській добі — 54), що загалом є характерним для історичних праць радянської доби.
