Зима буде суворою. За підрахунками уряду, в умовах відсутності постачання російського газу країна повинна заощадити цієї зими близько шести мільярдів кубів газу – по три в промисловості і житлово-комунальному секторі. І якщо якісь виробництва можна буде навіть тимчасово призупинити, батареї в квартирах вимикати не можна – другого Алчевська країна за нинішніх умов не витримає.
Якщо подивитися правді в очі, виклик, який постає перед країною в енергетиці, практично дорівнює військовому. Від того, наскільки безболісно комунальне господарство пройде зиму, залежить, чи розвиватиметься країна наступного року взагалі, чи буде змушена міняти нескінчені розморожені батареї в нескінчених алчевськах. І зараз, за усією логікою, в усіх ЖЕКах має кипіти робота зі встановлення звичайних кульових кранів на батареї – щоб мати змогу прикрутити її під час відлиги замість відкривати кватирку і опалювати навколишнє середовище, як це зазвичай бува наприкінці жовтня. Міськгази по ходу мають скасувати всі відпустки працівникам і встановлювати, встановлювати, встановлювати квартирні лічильники газу.
Як би не так. Приклад із життя: звичайна київська пенсіонерка живе в однокімнатній квартирі, де прописані ще троє людей. За розрахунками міськгазу, кожен з них ніби-то спалює по 10 кубів на місяць, загалом 40, що коштує наразі 60 гривень, і очікується, що ця ціна незабаром виросте вдвічі. Хто має лічильник, знає – існуюча місячна норма в 10 кубів на людину завищена в 4-5 разів. Пенсіонерка звертається до районної ділянки міськгазу з проханням встановити лічильник і дізнається, що ця робота коштує дві з половиною тисячі гривень – при вартості лічильника в 600 (дивно, що всі наші газозварники досі не мільйонери). Зітхає старенька і каже: ну добре, відключіть мені цей газ, раз на тиждень супчик собі я й на електриці зварю. Будь ласка: встановлення пломби коштує 2200 (дві тисячі двісті!!!) гривень, радісно відповідають їй.
Господарі «Київгазу» (структури, виведеної Черновецьким з комунальної власності столиці), що ховаються за двома кіпрськими офшорами, як ніхто інший зацікавлені в тому, щоб зробити підрахунок реально спожитого киянами газу максимально непрозорим. Оплачений, але в реальності неспожитий газ – одне з джерел їхніх надприбутків. Риторичне запитання, чи відмовляться вони добровільно від такої годівниці, ставити не будемо.
Виправити ситуацію зможе тільки норма закону про надзвичайний стан в енергетиці, яка заборонить монополістам в енергетичній сфері встановлювати розцінки на свої послуги на власний розсуд. Там же варто заборонити на термін дії закону направляти прибуток обл- міськгазів будь-куди, окрім заходів на підвищення енергоефективності, відмовитись від усього, що не сприяє даній меті, в тому числі від виплати дивідендів. Треба розробити державну програму з підтримки вітчизняних виробників лічильників, обрати з них фірму, що запропонує максимальне збільшення виробництва при найнижчій ціні. Встановити нарешті лічильники тепла на кожну окрему батарею і здійснювати оплату відповідно до їх показників — тільки такий захід примушуватиме постачальника тепла дбати про стан мереж і їхню реконструкцію.
Ми на війні, і відлік часу пішов на тижні. Ці норми ще не пізно запровадити в законопроект, який ухвалено тільки в першому читанні. Але, враховуючи потужність газового лобі в нинішньому складі Верховної Ради, навряд чи уряд зможе зробити це без підтримки зовні.
В сенсі – з боку вулиці.
