В Україні можна спостерігати сплеск благодійної та волонтерської діяльності. Який вплив на це мали події Майдану на бойові дії на Донбасі та якою мірою цей порив об'єднує українців — з'ясовувала DW.

«Ще чотири роки тому багатьох українців неможливо було примусити зробити щось безкоштовно — наприклад, поїхати до того ж дитячого будинку власним транспортом, провести навчальні семінари для дітей або ж відвезти продукти. Але зараз люди самі дзвонять та пропонують допомогу», — розповідає Тетяна Скригіна, голова правління українського благодійного фонду «Благомай» з Києва. Ця організація опікується 27 дитячими будинками на території України, а з недавнього часу допомагає центрам вимушених переселенців у Київській області.

«Нехай в благодійності буде конкуренція»

За словами Тетяни Скригіної, за минулий рік кількість зареєстрованих в Україні благодійних фондів перевищила 15 тисяч. «З одного боку, це добре, що в галузі благодійництва є конкуренція, це означає — все більше людей прагнуть робити добрі справи», — каже вона.

Але, з іншого боку, констатує Тетяна, частина цих фондів пов'язані з політичною діяльністю. Якісь із них прямо залежать від олігархічних структур. Є й такі, в яких є тільки одна ціль — відмивати гроші. «Можливо, через це не всі українці з довірою ставляться до благодійної діяльності, — розмірковує Тетяна. — Часом важко відрізнити щире бажання допомогти від бажання збагатитися за рахунок інших».

Наталя Абрамова — директор благодійного фонду «Діти Веселки» з міста Сєвєродонецька Луганської області. Ця організація існує з 2010 року та допомагає дітям-аутистам та хворим на епілепсію. Наталя визнає, що часто стикалася з недовірою: «Я розумію, в чому причина. Існують сотні благодійних фондів, які створювалися лише для відмивання державних коштів та обману людей. Благодійність у нас — це шлях від недовіри до бажання допомагати».

Патріотизм та благодійність

Психолог Олена Тагаченкова з Києва вважає, що події, які відбуваються в країні протягом останніх двох років, сильно вплинули на свідомість українців: «Українці за своєю суттю — дуже чутливі люди, схильні до співчуття. За мирних часів вони можуть здаватися байдужими. Але якщо питання про взаємодопомогу стає нагальним, вони проявляють велику активність та організованість».

Тетяна Скригіна ділиться своїми спостереженнями: «У людей є порив. Мені здається, це почалося ще з листопада минулого року, з Майдану, а потім відбулися події на сході нашої країни. Це об'єднало багатьох українців. Люди зрозуміли, що віддавати та допомагати — це легко. Адже віддавати можна не тільки гроші».

Олена Тагаченкова відзначає, що «в ситуації, яка склалася в Україні, спрацьовує емпатія — люди розуміють, що будь-якого моменту вони можуть опинитися на місці тих, хто потребує допомоги». Окрім того, події, що відбуваються в країні, вплинули на те, що в свідомості багатьох українців тісно переплелись такі поняття, як патріотизм та благодійність.

Ганна Гвоздяр з Києва — волонтерка в київському Центральному військовому шпиталі. «Я купую речі для хлопців у військовому шпиталі, вожу їх на інвалідних візках, годую, розмовляю, приношу гроші, допомагаю вирішувати юридичні питання. Також збираю все необхідне для бійців на передовій», — поясняє дівчина-волонтер.

Ганна пригадує, як ще рік тому до волонтерства та благодійної діяльності українці ставилися інакше: «Довгий час ми не звертали увагу один на одного. Після Майдана багато з нас зрозуміли, що таке нація. І зараз кожен дуже боїться її втратити. В нас немає іншого вибору — тільки разом».

Волонтерство як участь у вирішенні проблеми

Не всі українці схвалюють діяльність волонтерів, яка спрямована на допомогу армії або пораненим. Добрі вчинки для багатьох — це догляд сиріт або інвалідів, а не допомога солдатам, які воюють. Але, як підкреслює психолог Олена Тагаченкова, тут важливо визначити, що таке благодійність. «Безглузде кидання грошей у всілякі урни для збирання коштів не об'єднує. А свідома участь у вирішенні конкретної проблеми — так».

Для Дани Ярової такою проблемою стала військова медицина. «Я допомагаю пораненим, займаюсь забезпеченням польових шпиталів та намагаюсь винести на державний рівень питання про тактичну медицину за стандартами НАТО. За часи своєї незалежності Україна не воювала, а стандарти СРСР давно застаріли», — вказує Дана.

За її словами, сьогодні волонтери приймають на себе найважливішу місію — вони змушені допомагати державі, тому що службовці не завжди можуть впоратися зі своїми завданнями. «Волонтерство, з одного боку, сповільнює зміну системних процесів у державних органах. З іншого — якби всі не кинулися допомагати, то важко уявити собі, що було б зараз», — вважає Дана Ярова.

Допомагати та об'єднувати

За словами психолога Олени Тагаченкової, «свідомість українців вже досягла того рівня, коли народ здатен вирішувати свої проблеми своїми ж силами, ні на кого не розраховуючи».

Якою мірою благодійність в усіх її проявах здатна допомогти Україні вийти з кризи, а українцям — об'єднатися? Вирішити кризу в Україні лише за допомогою громадських гуманітарних ініціатив неможливо, для цього необхідна безліч інших чинників, упевнена психолог Олена Тагаченкова, але об'єднати суспільство таким чином можна, якщо ця благодійність — щира.