Доненадавна у Львівській картинній галереї все можна було лише побачити. На днях музей привідкрив свої колекції і для людей з вадами зору, пише Україна молода. 

Тепер практично у кожному залі, який тематично належить до конкретного напрямку мистецтва та епохи, розташовується скульптура, щоб незряча людина могла торкнутися її руками і в такий спосіб «побачити», як виглядає, наприклад, імпресіонізм.

«Я побувала на серії семінарів, які проводилися у лютому-березні 2014 року в Польщі, — розповідає «УМ» Анастасія Сімферовська, молодший науковий співробітник Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького, аспірантка Львівської національної академії мистецтв. — Усі семінари об’єднувалися темою, як підвищити доступність музейного простору для людей з обмеженими можливостями, зокрема для людей iз вадами зору чи повністю незрячих. Тема справді актуальна, а для Львова і поготів, адже наші місцеві музеї обмежуються лише візуальним сприйняттям. Нам розповідали про надзвичайно цікаві, але дуже дорогі проекти. На жаль, втілити щось подібне ми просто не можемо собі дозволити. До прикладу, в музеї Познані презентували виставку, яка була присвячена п’яти відчуттям людини. У залі «запаху» розмістили експозицію картин і наповнили кімнати відповідними ароматами. Якщо на картині намальований сінокос, то, підійшовши до картини, незряча людина може відчути запах сіна».

Повернувшись до Львова, молодий аспірант вирішила створити подібний проект, який би фінансово можна було втілити. Так з’явилася ідея скульптур, у реалізації якої взяли участь студенти академії мистецтв під пильним оком свого викладача. Загальна об’єктивна вартість проекту може сягати навіть 200 тис. гривень, але тільки завдяки співпраці з кафедрою монументально-декоративної скульптури Львівської національної академії мистецтв і підтримці Ротарі Клубу Львів, його вдалося реалізувати суттєво меншими ресурсами.

Заходимо у перший зал, де висить портрет Марії Савічевської авторства польського художника Леопольда Льофлера. Львів’янка з картини була рідною сестрою Артура Гротгера, відомого львівського художника, який похований на Личаківському кладовищі. Молода панянка одягнена у чорну сукню, стоїть впівоберта. Її обличчя також повністю не видно, але зачіску і коралі на шиї можна добре розгледіти. Поруч iз портретом стоїть тумба з гіпсовою скульптурою, яка повністю відтворює обличчя жінки. Торкаючись скульптури, незряча людина може уявити чіткі контури обличчя, рельєфність зачіски, відчути гладку поверхню, яка передає класичний стиль художника.

Поруч iз бюстом лежить етикетка з інформацією про картину, видрукувана шрифтом Брайля. На сторінці розміром А-4 подана коротка інформація про картину, художника та стиль його роботи. Опис подано стисло, адже шрифтом Брайля на цілу сторінку вміщається лише кілька речень.

«З усіх жанрів найкраще до відтворення надається портрет, — продовжує пані Сімферовська. — Погодьтесь, що зобразити пейзаж у скульптурі досить складно, а от «перенести» у гіпс зображення людини простіше і швидше».

Бюсти не лише відтворюють обриси обличчя, а й дають змогу зрозуміти особливості написання картини. Так, для зображення класицизму скульптуру додатково шліфували, аби було відчутно чітке зображення, максимально наближене до реальності. На тих роботах, де автор малював портрет широкими мазками, у скульптурі намагалися відтворити нерівності поверхні. В експозиції можна «пощупати» класичний академізм, імпресіонізм, модернізм та експресіонізм.

«Це справді дуже цікаво: нарешті «побачити» картини на дотик пальців, відчути різницю в художніх стилях, врешті, усвідомити, що віднині картинна галерея гостинно відкрила свої двері незрячим відвідувачам, — розповідає свої враження від виставки незряча Оксана Потимко, виконавчий директор Української спілки інвалідів. — Спочатку я була скептично налаштована, коли почула про таку ідею, адже поняття «картинна галерея» і «незрячі» є несумісними. Кілька років тому пробувала через рельєфні контури на склі зрозуміти зображення на фото знизу. Спроба виявилась невдалою, і тому я й цього разу не чекала чогось надзвичайного. Проте скульптури львівських майстрів мене приємно вразили! Незряча людина дійсно може відчути різницю і зрозуміти концепцію картини, яка до цього часу була для неї недоступною. Дуже важливо, що для розуміння картини не потрібно витрачати час і докладати особливих зусиль: уже перший дотик давав довершене усвідомлення образу, зображеного на полотні у двовимірному просторі».

Роботу почали з того, що сфотографували всі портрети в кожному залі експозиції. Далі обирали портрет, який би найкраще підійшов для того, щоб його можна було зліпити.

«Ми вибрали різностилеві роботи, тож і студентам було цікаво працювати, — розповідає Василь Одрехівський, скульптор, викладач Львіської національної академії мистецтв, віце-президент Ротарі Клубу Львів. — Нам довелося трохи змінити навчальну програму, щоб студенти могли не тільки виконати свої завдання, а й долучитися до важливого соціального проекту».

Ідемо далі по залах і ось — бюст професора Зуммера, відомого соціолога. Його портрет намальований німецьким художником Артуром Рудольфом. Автор був яскравим представником німецького експресіонізму. Портрет виконаний широкими мазками, лінії нечіткі і картина написана яскравими темними кольорами. Аби відтворити експресію у скульптурі, бюст професора зроблений з таких самих нечітких ліній, і в порівнянні з попередньою роботою має «розхристаний» вигляд.

Хоча всі скульптури різні, як і напрямки мистецтва, Василь Одрехівський запевняє, що кожна робота по-своєму складна, кожна зі скульптур має свої особливості. Загалом є аж 10—12 етапів виготовлення скульптури, починаючи від маленького ескізу до шліфування готового пофарбованого бюсту.

Наступний «3D портрет» — одна з наймасивніших скульптур виставки. Загалом вони важать від семи до десяти кілограмів. Скульптура відтворила портрет «Жінки в червоному» Зигмунда Менкеса, галицького художника єврейського походження, який був одним iз найяскравіших представників «Паризької школи», авангардистом. Скульптура відтворила деталі об’ємної зачіски та унікальних рис обличчя.

І хоча перша свого роду виставка лише відкрилась, її творці переконують, що сам проект матиме продовження. «Проект ще не закінчений, адже будемо і надалі шукати способи якнайкраще передати в скульптурі намальований портрет, — веде далі пан Одрехівський. — Цього разу очі в скульптурах мають виїмки, аби їх можна було краще сприйняти на дотик. Сподіваємося, що в майбутньому ми зможемо майстерніше передати через дотик волосся чи одяг скульптури».

Виставку сподіваються доповнювати новими скульптурами щоосені. Майстри не просто так поспішали завершити роботи до жовтня, адже саме цієї пори світ відзначає кілька дат, пов’язаних iз незрячими людьми. День білої тростини та День незрячих.