Слово «війна» нині звучить в інформаційному просторі найчастіше, а його значення відчувають усі українці. До Дня пам’яті та примирення і Дня Перемоги, пам’ятних дат наприкінці цього тижня, «Україна молода» склала огляд фільмів та книг, пам’ятних дат реанімувати дійсність, дізнатися більше про Другу світову війну та по-новому відчути трагедію всієї Європи.

«Список Шиндлера»

(реж. Стівен Спілберг)

Це один iз найкращих фільмів про війну. У ньому йдеться про життя Оскара Шиндлера, який під час Другої світової війни врятував від масових концтаборів і неминучої смерті понад тисячу євреїв. Він створює власний концтабір із фабрикою виготовлення військового кухонного приладдя у Чехословаччині, забороняє охоронцям у ньому вбивати людей або знущатися над ними. Він дозволяє євреям святкувати шабат (сьомий день тижня, в який Тора наказує утримуватися від роботи. — Ред.). Після закінчення війни у 1945 році Шиндлер змушений був тікати, бо був членом нацистської партії. У цей час виходить наказ знищити табір. Герой стрічки наказує охоронцям із СС відпустити євреїв живими і повертатися до своїх родин людьми, а не вбивцями. Він виголошує промову перед усіма працівниками фабрики. Вони дарують йому листа, підписаного кожним робітником, що він не є злочинцем для них. Євреї, яких врятував від смерті головний герой, перебувають ніч надворі, біля стін фабрики їх будить ранкове сонце. Приїжджає радянський вершник і проголошує, що вони були звільнені Червоною армією.

Стрічка знята за мотивами роману Томаса Кенналі «Ковчег Шиндлера». Ця військова драма завоювала сім «Оскарів», три «Золоті глобуси» і чотири «Маски» Британської кіноакадемії та стала найдорожчим чорно-білим фільмом за всю історію.

«Бункер»

(реж. Олівер Хіршбігель)

Фільм німецького режисера про останні дні Третього рейху, заснований на спогадах особистого секретаря Гітлера Траудль Юнге, від імені якої ведеться оповідь у стрічці, й книзі історика Йоахіма Феста «Усередині гітлерівського бункера». Натурні зйомки проводилися в Берліні, Мюнхені, а також у Росії в Санкт-Петербурзі, в одному з кварталів, де було кілька напівзруйнованих будівель і який зовні дуже схожий на Берлін 1940-х років, оскільки забудовувався німецькими архітекторами.

У кінострічці зображено останні дні життя фюрера напередодні його самогубства. Усередині бункера, де він провів останні дні з нацистською «верхівкою», — повний занепад духу. Після самогубства Гітлера ад’ютанти спалюють тіла вождів, поспіхом тікають, сподіваючись дістатися до Західного фронту і здатися у полон союзникам.

Творці фільму спробували виконати нелегке завдання — зобразити на екрані керівництво гітлерівського рейху, прагнучи не тільки до портретної, а й до психологічної подібності. Дійові особи стрічки — Гіммлер, Борман, Герінг, Геббельс.

«Операція «Валькірія»

(реж. Браян Сінгер)

Кінострічка заснована на реальних подіях. Сюжетна канва — історія героя опору, полковника Клауса фон Штауффенберга, який очолив заколот проти Гітлера. Військовий, втративши у Північній Африці ліве око, праву руку й декілька пальців на лівій, після повернення до Берліна приєднується до заколоту інших вищих офіцерів проти фюрера. У картині роль полковника грає Том Круз. За сюжетом фільму, Штауффенберг приймає рішення приєднатися до змовників сам, хоча насправді до цього кроку його свого часу підштовхнув дядько — Ніколаус Граф фон Окскюль. На випадок непередбачуваного розвитку подій розробляється план під кодовою назвою «Валькірія», складений таким чином, щоб армія діяла в інтересах змовників, не підозрюючи про сам замах.

«Катинь»

(реж. Анджей Вайда)

У картині йдеться про долі чотирьох польських офіцерів і про їхнiх родичів, які не знають правди, але здогадуються про неї. «Катинь» розповідає історію жінок: матерів, сестер, дочок офіцерів Польської армії, які були масово страчені в Катинському лісі силами НКВС за наказом Сталіна. В основі фільму — книга Анджея Мулярчика «Катинська історія».

Змальовуючи події кінця війни та першого повоєнного року режисер Анджей Вайда конструює стереотипні образи. Цей фільм вважають одним із найкращих його проектів. Знаковим у кінострічці є зображення вдови розстріляного в Катині генерала, котра еволюціонує з переконаної польської націоналістки до співпраці з режимом «Народної Польщі». Хоча перед цим розмова з нею стає однією з причин самогубства поручика Людової армії Єжи — полкового товариша головного персонажа, котрий лише випадково залишився живим після перебування в таборі для полонених під Смоленськом.

«Лють»

(реж. Девід Ейєр)

Наприкінці минулого року в прокат вийшла американська драма, у якій зображено події квітня 1945 року. Третій рейх на межі краху, проте німецькі солдати продовжують убивати противників. Головний герой у виконанні Бреда Пітта — загартований у боях сержант на прізвисько «Бойовий Татусь» командує танком «Шерман», який члени екіпажу називають «Лють». У його підпорядкування надсилають новобранця — Нормана Еллісона. Екіпаж танка вступає в нерівну сутичку з німецькими солдатами, героїчно намагаючись завдати потужного удару в саме серце нацистської Німеччини. Видовищні батальні сцени й усі спецефекти — не стільки про героїзм, скільки про згубність війни.

«Гра в імітацію»

(реж. Мортен Тильдум)

Історичний трилер, що вийшов в український прокат на початку року, вже отримав схвальні відгуки кінокритиків та багато міжнародних нагород, серед яких й один «Оскар». Стрічка знайомить глядачів із життям британського математика та батька сучасної інформатики Алана Тюрінга. Саме він розшифрував нацистський код «Енігма» спільно з командою спеціалістів-дешифрувальників у британській таємній Урядовій школі кодів і шифрів. Це стало знаковою подією для перемоги Антигітлерівської коаліції.

Фільм охоплює ключові періоди життя Алана Тюрінга: його нещасливі підліткові роки в школі-інтернаті; тріумф його таємної роботи під час війни над революційною електро-механічною машиною, яка могла дешифрувати до трьох тисяч морських кодів «Енігми» на день; трагедію його післявоєнних років, коли його звинуватили у публічній непристойній поведінці через зізнання у гомосексуальних стосунках. В основі — адаптований сценарій за текстом Ендрю Ходжеса «Алан Тюрінг: Енігма».

Курт Воннеґут «Бойня номер п’ять»

(пер. — Діброви Володимир та Лідія)

Американський письменник створив потужний сплав історії, психології, соціології, сатири, наукової фантастики та елементів автобіографії.

Сюжетним згустком роману є нищівне бомбардування Дрездена англо-американською авіацією навесні 1945 року, проте автор не обмежується цією подією. Кількасот сторінок твору показують вправність автора у використанні кількох перспектив, відсутності статики та дидактичності, а стрімкі переходи з трагічного в комічне дозволяють йому не лише розповісти про цей епізод часів Другої світової війни, а й порушити багато базових питань людського буття. «Бойня номер п’ять» справедливо вважається вершиною творчості Курта Воннеґута й одним із найвищих здобутків американської і світової літератури минулого століття.

Мартін Поллак «Мрець у бункері»

(пер. Нелі Ваховської)

Найкращим інструментом для написання якісного книжкового продукту є правда. Це чітко доводить читачам роман-дослідження Мартіна Поллака. Твір має автобіографічне підґрунтя. Сюжетна канва — життя родини автора з кінця ХІХ століття і до Другої світової війни, а ключовою є історія батька письменника Герхарда Баста, який був штурмбанфюрером СС, служив у айнзатцгрупі «H» у Словаччині, а потім керував зондеркомандою «7А» у Варшаві, був причетний до масового винищення євреїв. Твір є зразком документальної прози та відкриває читачам темні закутки історії Австрії 30-х років і розвінчує міф про її аншлюс до Третього рейху та інші події, що є ключовими у всесвітній історії ХХ століття.

Тадеуш Боровський «У нас, в Аушвіці...»

(пер. Олександра Бойченка)

Збірка табірних оповідань польського письменника, який народився у Житомирі, не вкладається у рамки звичайного чтива. Це дуже сильна книга, яка своєю потужною енергією вносить корективи у розмірене життя пересічного читача. Дев’ять прозових текстів iз наростаючою силою жахів табірних буднів відкривають не відомі більшості закутки життя у постійному страхові перед смертю. Тексти відкривають нам оголену правду про психологію людини за колючим дротом. Перед читачем постають картини не лише смерті у концтаборі, а й життя у ньому зі своєю складною системою інтриг, емоцій, кохання, ненависті, заздрості, за якою не всі могли жити. І тут-таки, наче два паралельні світи, — симфонічні концерти, футбольні матчі та інші розваги на тлі крематоріїв та газових камер.

Алоїз Нуссбаумер «Примусові робітникив Пінцґау»

(пер. Оксани Николайчук)

Осердя документального дослідження сучасного австрійського історика — пошук відповідей на широке коло питань, що пов’язані з «політикою працевикористання» у період Другої світової війни: акценти на умовах життя й праці «фремдарбайтерів», організації дозвілля та вільного простору, дискримінаційних заходах націонал-соціалістичного режиму, покаранні за різноманітні «провини» тощо. У тексті знайомимося з повоєнням безпосередньо через долі жертв «політики працевикористання», а також те, яким чином примусова праця закарбувалася в регіональній пам’яті.