У Львові є найстаріший дзвін України, збережений до наших часів ще з 1341 року. Попри те, що старий, зате робочий, – у святкові дні досі сповіщає львів'ян про початок Служби Божої.
Дзвін знаходиться на дзвіниці Львівського собору святого Юра. Його вага – 415 кг, а висота – приблизно 85 см. Юрський дзвін підвішений на верхівці старої дзвіниці, що розташована окремо від церкви. Щоб побачити дзвін, потрібно піднятися крутими сходами. Дзвіниця, як і сам храм, – є пам’ятками ЮНЕСКО.
Створений дзвін за правління галицького боярина Дмитра Детька, що тривало у 1340–1349 роках. Боярин славиться успішною боротьбою з нападниками на галицькі землі – поляками, уграми, татарами. Своєю хитрістю Дмитро Детько налаштував одних ворогів проти інших – а саме татарів проти поляків. У 1341 році між польським королем Казимиром і Дмитром була укладена угода не нападати на землі один одного. Із цією угодою пов’язують відливання дзвону, що був скоріше створений в рамках святкування і розташований біля кам’яної ротонди на місці давнього храму святого Юра. А вже з цього храму дзвін перейшов до нинішнього.
Досліджуючи дзвін, у першу чергу, науковці орієнтувалися на його надписи. У верхній частині – дворядковий напис: «В ле[то] 6849 [1341] сольян был колокол сій святому Юрыю при князі Дмитрии игуменом Євфимьєм». Посередині – трохи викривленим надписом, у зворотньому порядку і ще й уже по сухому матеріалу вицарапано: «А писав Скора Яків». Зараз надписи досить важко розгледіти, так як обабіч дзвону дерев’яні колоди, але все ж частково видно і двох’ярусній верхній надпис, і надпис посередині.
Власне, тут між дослідниками розгорнулася дискусія – зокрема, у 1837 році Денис Зубрицький висловив думку, що зовсім не українець Яків Скора змайстрував дзвін, а скоріш за все німець, якому Скора був помічником. Свої припущення він аргументував тим, що дзвін є зразком німецької відливки того часу, зробленої дуже старанно і акуратно, натомість підпис авторства виконаний неакуратно і вже по застиглому матеріалу.
Деякі вчені підтримали Зубицького, однак інша частина все ж наполягала на авторстві Якова, наприклад, дослідник Павло Жолтовський. Він зазначав, що весь текст написаний слов’янською мовою, що уже підтверджує національну приналежність дзвону. А Якова Скору, який писав безграмотно і з помилками, не могли взяти в помічники німецькому ливарнику, тому він здійснював саме роботу по створенню витвору, надпис міг зробити хтось інший ще й з тієї причини, що автор не міг вписати себе у верхньому рядку поруч з князем та ігуменом.
Основним «сусідом» у дзвіниці поруч з дзвоном Якова Скори, є великий дзвін 1933 року Михайла Брилинського, який досить часто помилково називають найстарішим. Фотографія цього дзвону на деяких сайтах описується як витвір 1341 року. Туристи не часто відвідують це місце, мабуть, через це з’являються помилкові припущення.
За роки радянської влади, коли дзвони вважалися лише релігійним атрибутом, в Україні та інших республіках колишнього СРСР було знищено тисячі унікальних дзвонів. Тому дзвін Якова Скори вважається найдавнішим і найвідомішим українським витвором, а також пам’яткою середньовічної європейської культури, науки і техніки.
