Одне з найдавніших дерев в Україні, — під яким, як розповідають старожили, ще козаки на чолі з кошовим отаманом Запорозької Січі Іваном Сірком писали листа турецькому султану, гетьман Богдан Хмельницький збирав у похід своє військо, а в 1843 році Тарас Шевченко вперше читав свою поему «Катерина», — стало справжньою живою легендою.
За більш ніж 700-літню історію свого існування це дерево не раз виступало в ролі навіть віщуна майбутнього для України, пише Україна молода.
«Легендарний дуб уперше скинув усе своє листя та почав засихати 19 серпня 1991 року, саме у день знаменитого серпневого путчу в СРСР, — розповів президент громадської організації «Спас» Олександр Притула. — Тоді на дереві також, як і зараз, живою залишалася тільки одна гілка. У «буремні 90-ті» все закінчилося благополучно: запорізький дуб буквально відродився одразу ж після проголошення незалежності України. Та й надалі за виглядом цього дерева можна було передбачати подальшу історію розвитку життя в Україні. Приміром, уже вкотре вся зелень на ньому пожухла саме в день анексії Криму. А під час найбільшого загострення ситуації на Донбасі в запорізький дуб вдарила гігантська блискавка! Нині від крони легендарного дерева вже стали відвалюватися досить великі гілки. Тепер ось, коли на дубі знову залишилася жити тільки одна гілка, ми всі затамували подих та з нетерпінням чекаємо, чи розпуститься вона навесні».
Місцеві краєзнавці зазначають, що дуб, який росте в селищі Верхня Хортиця, потребує допомоги вже досить давно. Незважаючи на той факт, що у 2010 році цьому дубу було присвоєно почесне звання «Національне дерево України», статусу пам’ятки історії України легендарний дуб усе ж таки не отримав. Саме з цієї причини в казні не виявилося достатньо коштів для його порятунку.
Ще у 2002-му дуб уважно обстежили фахівці Запорізького національного університету, які попередили, що через велику кількість короїда гілки дуба стали гранично ламкими. Тоді ж для збереження дуба були встановлені спеціальні металеві жердини, щоб підтримувати крону, а ось саму деревину тоді обробили спеціальними консервантами. Намагалися зміцнювати ґрунт навколо легендарного дерева, що став дуже швидко просідати. Але, на жаль, усі ці заходи дали лише тимчасовий ефект. Саме ґрунтові води остаточно попсували кореневу систему дуба-велетня. Дуб зміцнили спеціальними тросами, але він тримається на цьому світі лише завдяки диву, адже з гіганта вже впало кілька величезних гілок.
«Безумовно, що як живий організм цей 700-річний дуб уже давно віджив свій вік, — говорить генеральний директор національного заповідника «Хортиця» Максим Остапенко. — Проте зараз є достатньо методів збереження його деревини в хорошому стані. Ми могли б зберегти це дерево вже просто як пам’ятку та важливий для нашої країни історичний об’єкт».
У свої кращі роки запорізький дуб досягав у висоту 36 метрів, а його вага становила близько 60 тонн. Старожили ще пам’ятають, що діаметр його розкішної крони перевищував 43 метри, але це далеко не межа. Розповідають, що в давнину крона легендарного дерева розстилалася більш ніж на 64 метри!
Досить тривалий час доглядачем дуба був Никифор Дейкун. Чоловік усе своє життя прожив під знаменитим дубом, охороняючи та оберігаючи його. Завдяки цьому в селищі Верхня Хортиця Никифор став другою місцевою знаменитістю після дуба.
«Точно відомо, що хата діда Дейкуна розташовувалася поруч iз легендарним дубом, — розповідає викладач Запорізького гуманітарного університету Ігор Ерохов, — Саме з цієї причини чоловік і став своєрідним янголом-охоронцем знаменитого дерева. Никифор Дейкун іще за життя любив розповідати, як свого часу врятував дуб від махновців. Ті зупинилися під деревом на привал та хотіли розпалити там вогнище, але дід Дейкун переконав їх знайти інше місце для свого табору».
Уже в радянські часи «янгол-охоронець» вдруге врятував легендарний дуб, але вже від навали туристів. Рiч у тiм, що хтось пустив чутку, що нібито кора від багатолітнього дерева має чудодійні властивості. Мовляв, настоянка з нього здатна підняти на ноги навіть тяжко хвору людину! У підсумку люди буквально кинулися здирати кору iз запорізького дуба. Дідові Дейкуну довелося піти на хитрість, щоб відбити у туристів бажання шкодити дереву. Він випросив у місцевому колгоспі мішок дусту та й розсипав цей смердючий порошок навколо дуба. Тож легендарне дерево було врятовано від навали «шукачів чудес». До речі, тривалий час Никифор Дейкун був добровільним доглядачем дуба, але вже в радянський період місцевий міськвиконком Хортиці йому все-таки офіційно присвоїв цю посаду.
Існує переказ, що під час Другої світової війни Адольф Гітлер особисто віддав наказ вивезти гігантське дерево з України до Німеччини. «Легендарний дуб фашисти неначе планували розпиляти на частини, а потім вивезти до Берліна та поставити перед Рейхстагом як символ своєї перемоги над слов’янами, — розповів місцевий краєзнавець Роман Акбаш. — Адольф Гітлер точно був у Запоріжжі і бачив дуб — це достовірна історична правда».
Цей український дуб — як ботанічне диво природи Придніпров’я — давно став знаменитим далеко за межами нашої країни. Його жолуді щороку передавали в різні країни як символ живучості та непідвладності часу. Тепер численні нащадки знаменитого українського дуба ростуть у Китаї, Японії, Канаді, Швеції й Ізраїлі.
Не хочеться вірити, що оспіваний у переказах реліктовий дуб у Запорізькій області, можливо, доживає свої останні роки: на дереві ж бо живою залишилася тільки одна гілка.
