На «Радіо Ера ФМ» стартував проект «Невідомий Тичина»

«Молюся за її… Але ж чудно мені,
Що й сам не знаю, за що так люблю
Безщасную тую Вкраїну мою...»
(Павло Тичина, 1909)

З нагоди 125-річчя відомого поета, перекладача та державного діяча Павла Тичини Фонд Миколи Томенка «Рідна країна» та «Радіо Ера ФМ» презентують проект «Невідомий Тичина».

Протягом чотирьох днів (25-28 січня 2016 року включно) в ефірі «Радіо-Ера ФМ» звучатимуть уривки з маловідомих широкому загалу творів П. Тичини.

«Сподіваємося, що забуті слова генія, що були заборонені, допоможуть і нам любити й утверджувати рідну Україну!», — говорить ініціатор проекту Микола Томенко.

В ефірі звучатимуть такі вірші поета:

Не знаю і сам я, за що так люблю
Безщасную тую Вкраїну мою?
За що так кохаю? І що у їй є? —
Нещасний народ, його гірке життє:
Темнота та голод… Ох, ліпше мовчать!
За що ж так любити, за що так кохать?
Не знаю, не знаю! — але я люблю,
І сили свої всі я їй віддаю.
єй пісні складаю, веселі, сумні,
Молюсь за її… Але ж чудно мені,
Що й сам я не знаю, за що так люблю
Безщасную тую Вкраїну мою…
[1909]

… Не чіпайте моєї Вкраїни!
Хай, по-вашому, вмерла вона.
Скажіть: нащо ці ваші знущання та кпини?
Не чіпайте — просю вас — моєї Вкраїни:
Тільки ж це моя втіха одна!
Хіба можете ви зрозуміти,
Як її я кохаю, люблю?
Та коли б не вона, то для чого б і жити!
Але що… що вам про це говорити…
Чи ви любите матір свою?
(«Ах, не смійтеся ви наді мною…» жовтень 1911 р.)

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квитне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
(«Пам’яті тридцяти», березень 1918 р.)

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу!
(«Я утверждаюсь», вересень 1943 р.)

Україно моя, моя люба Вкраїно,
Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? —
Чи про все те розкажу, як тебе я люблю,
А чи піснею горе твоє я присплю,
Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, —
Чим тебе заспокою я — бідна людина, —
Скажи, моя люба Вкраїно,
Вкраїно моя!
[1909]

Не бував ти у наших краях!
Там же небо — блакитні простори...
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!..
Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,
Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,
Серце б’ється і б’ється в грудях...
Не бував ти у наших краях.
Не бував ти у наших краях,
Бо відтіль не таким би вернувся!
Чув про степ, що ген-ген простягнувся? —
Єсть там люди — й зросли у степах,
Що не люблять, не вміють ридати.
Що не можуть без пісні і нивки зорати!
Тебе ж завжди я бачу в сльозах... —
Не бував ти у наших краях.
(«Не бував ти у наших краях», серпень 1911 р.)

О, панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги…
О, панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші. — Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив…
(1915)

Слово наше рідне!
Ти — сьогодні зазвучало
як початок, як начало,
як озброєння всім видне,
слово наше рідне!
То ж цвілась калина,
червоніла, достигала,
всьому світу заявляла:
я — країна Україна —
на горі калина!
А Вкраїни ж мова —
мов те сонце дзвінкотюче,
мов те золото котюче,
вся і давність, і обнова —
українська мова…
(«Слово», грудень 1943 р.)

…Стоїш. У далеч дивишся з докором…
Який вогонь в Твоїй душі горів,
коли будив Ти, кликав кобзарів
з насильством биться, з царствами, з терором!
Ну що ж, Тарасе! Рад єси, не рад —
дивись, який в господі нашій лад,
в сім'ї великій, у громаді вольній.
Дивись. Мовчи. Хоча б схотів і їсти —
нічого не кажи Первопрестольній. —
Бо ще й Тебе пошиють в шовіністи.
(«На день Шевченка», 1920 р.)

10.

…Світає...
Все спить ще: і небо, і зорі безсилі.
Лиш птах десь озвався спросоння ліниво,
Та пень обгорілий, мов піп на могилі,
«Безсмертний, помилуй!» — кричить мовчазливо.
Видніє щохвилі...
Все спить ще: і небо, і зорі безсилі.
Світає...
Проміннями схід ранить ніч, мов мечами.
Хмарки золоті поспішають на битву
Безмовні тумани тремтять над полями,
І з ними стаю я на ранню молитву:
О зглянься над нами!
За що нас Ти раниш у серце мечами?
(Світає, 1916 р.)

11.

Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла,
Душа причастилася кротості трав —
Добридень я світу сказав!
Струмко серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля —
Добридень тобі, Україно моя!
(1907)

12.

…Чого ж кричим, сліпі, задурені:
«Хто грим наклав — отой поет»,—
цигарки палим недокурені
і затискаємось в корсет.
Чи вже втомилась наша нація,
чи недалеко до кінця,—
що в нас чудова профанація
і майже жодного співця?
І майже жодної поезії,
яка б нас вдарила! — Нема.
Самі предтечі анестезії
та лиш розгубленість сама...
(«Один в любов…», 1919 р.)

Нагадаємо, «Радіо-Ера ФМ» тривалий час плідно співпрацює з Фондом «Рідна країна». Зокрема, в ефірі цієї радіостанції вже звучали спільні просвітницькі та соціальні проекти:

соціальна радіореклама «Перемогли Гітлера! Переможемо й Путіна!» до 70-річчя Перемоги (2015 р.)
«Лебеді материнства. Живий голос Василя Симоненка» з нагоди 80-річчя з дня народження Василя Симоненка (2015 р.)
«Твій Шевченко» з нагоди 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря (2014 р.);
«Так творилася українська література!» з нагоди 200-річчя від дня народження видатного поета-байкаря Євгена Гребінки (2012 р.);
«Головні пісні України» до 100-річчя Андрія Малишка (2012 р.);
«Останній шлях Тараса Шевченка» — до 150-річчя перепоховання Кобзаря в Україні (2011 р.);
«Ровесники незалежності про Україну» — до 20-ї річниці Незалежності України (2011 р.) та інші.

«Рідна країна»