Мене багато років займало питання — а чому, власне, українські чоловіки більшу частину нашої історії не були здатні захистити свою землю, свободу і незалежність?
Шукаючи відповідь у безлічі історичних джерел остаточної відповіді якось не вдавалось відшукати. Бо було відчуття, що чогось завжди не вистачало. Пазл остаточно склався лише завдяки «чудовому» закону про геноцид, прийнятому нещодавно польським Сеймом.
Дякуючи нашим польским друзям мені остаточно стала зрозуміла одна річ — насправді українці ментально ніколи не належали ані до латинської європейської традиції, ані тим більше до візантійської монголо-азійської.
Так, якоюсь мірою давні українці перетиналися з Європою, але не більше того. Факт є фактом — ми насправді ніколи не були і не будемо зрозумілими для європейців. І для найближчих «друзів»-поляків так само.
Бо в українських чоловіків в силу відсутності гену завойовника-агресора (не знаю, чому провідінню було потрібно, щоб прямо тут, в центральній частині Європи, опинився такий народ) завжди було відключене бажання вбивати.
Причому, українцю завжди легше було віддати своє власне життя, ніж відібрати чуже!
І якщо колись я, як звичайний пересічний мешканець планети Земля, що перебував всередині патріархального ієрархічного суспільства, вважала цю рису українських чоловіків ганебною, то тепер як адепт втраченого партнерського суспільного ладу, я можу сказати — а насправді це їх унікальний архаїчний ген, збережений ще з доісторичних часів, коли людство не розділяло себе на статі, коли всі існували в ладу з природою і жили згідно заповідей Христа ще до його появи.
На жаль, жертва, принесена українцями внаслідок цієї переважаючої риси національного характеру, просто страхітлива, але тепер мені зрозуміло одне: в світі, де цінуються якості жорсткої ієрархії, підпорядкування, суперництва, завоювання територій, війн, вбивств, підкорення однієї частини суспільства іншій — по-справжньому незалежна і вільна Україна існувати не зможе ніколи.
Це взаємовиключні поняття — войовничий світ навколо і Україна, яка хоче жити своїм мирним життям.
Якщо не вірите, згадайте обличчя наших військових — навіть після пекла більшість з них примудряється зберігати людяний вираз обличчя. Бо українські чоловіки не створені до вбивств, вони споконвіку приходили на цю землю творити, а не знищувати.
Так, вони вміють бути першокласними воїнами, але їхня душа не лежить до цього. І лише крайні обставини примушували їх через силу брати зброю в руки і йти на безкінечні війни.
ОЛЕНА ЧЕРНЯВСЬКА, блогер, доктор гуманітарних наук
