Михеїл Саакашвілі проводить «відкриту раду» своєї новоствореної політичної сили. Здавалося би, то й що – скільки тих «рад» проходить мало не щодня , а політсил у нас, лише зареєстрованих, аж 183. На кожне «Пчхи!» не наздрастуєшся.
Захід планується провести біля пам’ятника Вячеславу Чорноволові. Ну то й що, знов-таки ? Де хоче, там і проводить. Не встановлювати ж пам’ятник Джонові Локку заради одного заходу.
Ні, я нічого не маю проти лібералізму. Теза про те, що основою стабільнного суспільства можуть стати вільні особистості, мені близька і зрозуміла. Інша річ — і це я можу стверджувати впевнено — ідеологічні переконання пана Вячеслава до лібералізму жодного стосунку не мали. Світоглядними для великого українця Чорновола були цінності й пріоритети українські національні, спільно з демократичними.
Ідеологія партії, яку очолював Вячеслав Чорновіл — Народного руху України – українська національна демократія. Свого часу мені, як заступниці Голови НРУ, випала честь, разом із Юрієм Ключковським, розробляти і формулювати ідеологічні засади Руху. Відтоді, щоправда, текст Програми НРУ зазнав певних змін, і саме гасло «Державність, демократія, реформи!» трансформувалося на «Державність, добробут, демократія!» (питання вельми дискутивне, але зараз не про це). Національна, демократична, правова, соціальна держава (цитую напам’ять) – таке рухівське бачення української державності. Тобто, ідеологічно Чорновіл і Рух Чорновола та Саакашвілі й його партія – не родичі, ба навіть не тезки.
То що ж в основі «походу під Чорновола», що до нього має намір удатися пан Міхеїл? Гадаю, «основа» проста: домашні політтехнологи порадили. Бо в назві майбутнього дитяти пана Саакашвілі є привабливе слово «рух». Бо в народі дедалі частіше лунає притаманно-українське: «Ех, немає Чорновола, був би – іншою була б Україна»… А там, гляди, недалеко і до паралелей. Ну, гаразд, далеко, але чого б не спробувати?
А що люди й далі, попри стократ ними ж повторюване: «Ет, знову нас обдурили!» — матчастину вивчати не дуже пориваються, можна і відмахнутися від деяких очевидних, хоч і неприємних, речей. Принаймні, спробувати…
От, скажімо, кому треба інформація про святкування 12 липня Касперовської Ікони Божої Матері в Одесі (сайт «Православная Одесса»). Нікому, крім «рускага міра». А дарма – цікавенно ж! Службу Божу править митрополит Агафангел. Далі – мовою оригіналу: «После завершения богослужения председатель Одесской ОГА поблагодарил митрополита Агафангела за его молитвы о мире и процветании Одесщины, подчеркнув, что Владыку знают не только в южном регионе Украины, но и далеко за его пределами…
Митрополит Агафангел поблагодарил М.Н.Саакашвили за хорошие отношения между Одесской епархией и облгосадминистрацией… В благословение на дальнейшие труды митрополит Агафангел преподнес губернатору Касперовский образ Божией Матери и вручил памятный знак в связи со 175-летием прославления этого чудотворного образа.»
Їй-Богу, правду сказав пан Саакашвілі, таки знають митрополита Агафангела, в миру – Савіна Олексія Михайловича, далеко за межами південного регіону. Як лідера проросійського крила УПЦ МП. Як народного депутата України І скликання (обраний був у окрузі №25, Вінницька обл.), котрий у Верховній Раді й далеко за її межами «уславився» активною антиукраїнською й протинезалежницькою позицією. Згодом, що цілком логічно, став депутатом Одеської обласної ради від Партії регіонів.
Може, пан Саакашвілі, приймаючи дари від Агафангела, подумки молився до свого небесного захисника Архистратига Михаїла? Скажімо, так: «Молниеносным мечом Твоим отжени от меня духа лукавого, искушающего и томящего мя». Чи отак-о, українською: «Зв’яжи сатану й кинь його в пекельну безодню, щоб він більше не обманював народи». Може. Ми сього не чули.
Проте чули, бачили й знати мусимо, що на політиків, для яких українське національне не є світоглядом і життєвою цінністю; які використовують такі цінності та її носіїв як засіб пересування в політичному середовищі, надто іншої країни, - у нас усіх мають бути широко і тверезо розплющені очі, вуха вільні від зайвих мучних виробів, а мізки – ретельно провітрені.
Олена Бондаренко,
заступниця Голови НРУ 1994–2001 рр.
