Свята Варвара жила в ІІІ ст. у фінікійському місті Іліополі. Після смерті матері її виховував батько Діоскор, який був багатим і шляхетним міщанином, переконаним язичником. Познайомившись з християнами, Варвара згодом прийняла святе хрещення від олександрійського священика. Не зламали Св. Варвару ні погрози батька, ні увіщування та тортури управителя Мартіана.

Зважаючи на непохитність та те, що й інші почали наслідувати її християнську дорогу Варвару вирішили стратити. У 306 році Св. Варварі та її послідовниці дівчині Юліанії було відсічено голови, а Діоскор та Мартіан, як оповідали, загинули того ж дня від блискавки й громовиць.

Мощі Святої Варвари — в Україні

Здавна в Україні Варвару вшановували як святу, яка у важких обставинах рятує від небезпеки смерті без причастя. Бо існував переказ про те, як до неї у в'язницю з'явився Ісус Христос, зцілив її рани та причастив. В народі говорили, що за великий подвиг віри Св. Варвара отримала особливий дар визволяти людей від випадкової, несподіваної смерті.

Після смерті Великомучениці її тіло з побожністю було перенесено до Константинополя, де перебувало до ХІ ст., а згодом мощі Св. Варвари були перевезені до м. Києва й покладені в Михайлівському Золотоверхому монастирі.

За переказами, це сталося тоді, коли дочка візантійського імператора Олексія І Комнина (1081—1118), звана Варварою-Іриною виходила заміж за великого князя київського Святополка Ізяславича (1093—1113). Саме вона ублагала батька — імператора та патріарха Царгородського про перевезення мощей своєї святої патронеси із собою до Києва, де вони зберігаються і донині.

Саме в той час за Митрополита Никифора І (1104—1121) князь Святополк Ізяславич в хрещенні Михайло (внук Ярослава Мудрого та правнук Рівноапостольного князя Володимира) збудував (1108 р.) на місці старого дерев'яного храму новий Свято-Михайлівський собор, «весь верх церкви позолотил и вшелякою оздобою церковною украсил», де й упокоїлися мощі Св. Варвари.

З тих пір слава про Великомученицю Варвару та чудесне зцілення біля її мощей значно поширилися по українських землях та за її межами. В її честь віруючі люди будували ошатні храми, називали своїх дітей та ходили на паломництво до Києва.

Настоятелі Михайлівського-Золотоверхого монастиря протягом століть ретельно занотовували всі чудеса, які ставалися із прихожанами у їхньому храмі. Видатний церковний і культурний діяч, ігумен Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві (1655—1677) Феодосій Сафонович свого часу підсумував вказані відомості у спеціальній «Повісті о преславних чудесах Святої Великомучениці Варвари», де зазначав окрім конкретних чудесних зцілень паломників і той факт, що у ХVII ст. її мощі «й досі нетлінні лежать».

У ХVII ст. особливо поважним паломникам високого світського і духовного звання навіть давалися частки святих мощей Великомучениці Варвари. Зокрема, під час подорожі до України (1654—1656) їх отримав Антіохійський патріарх Макарій (1647—1675), на що було отримано дозвіл Київського Митрополита Сильвестра Косова (?-1657). А також — Великий коронний канцлер Речі Посполитої Єжи Осолінський (1643—1650) та великий гетьман литовський Януш Радзивілл (1612—1655).

В наш час мощі святої Варвари покояться у Володимирському соборі м. Києва і доступні прочанам для поклоніння. В день її пам'яті – 17 грудня — в храмі відбуваються особливо урочисті молебни на честь великомучениці. Кияни та гості столиці України в цей день з благоговінням прикладаються до мощей Святої й просять її заступництва.

З метою гідного вшанування ювілею 1700-ліття від часу мученицької кончини діви Варвари — святої великомучениці, яка шанується не тільки Православною Церквою, але й Католицькою Церквою, — згідно рішення Священного Синоду протягом травня-вересня 2006 р. мощі святої Варвари вперше за майже 900-літню історію їх перебування у Києві були вивезені для поклоніння в інші міста України.

Народні повір’я на Варвари

 poglyad.com

Окрім церковної служби цього дня українці намагалися не працювати, бо гріхом було «прати, білити і глину місити». Натомість дозволялося «вишивати та нитки сукати», оскільки Свята вважається навчателькою вишивання.

За народною легендою, Свята Варвара вишивала так красиво, що самому Ісусу Христу вишила ризу. Тому українські жінки і дівчата, сідаючи за вишивку, хрестячись промовляли: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила».

В народі також пов'язували назву першого зимового місяця грудня за святом Варвари. Зокрема, кияни переповідали, що «На Варвари груда, бо батько її, коли мучив, то тягав за коси по груді.»

За народними спостереженнями, о цій порі грудня були найкоротші дні та найдовші ночі, а тому казали, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила».

Примічали також і метеорологічні умови, бо за цим днем визначали, якою буде погода на Різдво. А густий іней віщував майбутній врожай на садовину. Якщо на Варвари суворі морози, то «на зиму готуй вози, а як розтане, то кажи оглянути сани». «Якщо в грудні на Варвари болото, то буде зима красна, як золото».

17 грудня вважається «поворотом на весну», але саме на цей день зазвичай припадає початок найсильніших морозів: «Прийшла Варюха – гляди ніс та вуха».

Починаючи із цього дня й протягом наступних трьох люди варять кутю й узвар — на добробут і здоров'я.

В деяких місцевостях України продовжувалися цього дня властиві для грудневих свят гуляння та ворожіння. Зокрема, дівчата загадували на свою долю: клали у воду зрізані гілочки вишні й слідкували за ними до Різдва. Коли вони розцвітали за цю пору, то це передбачало щастя і швидкий шлюб.

Варвара – заступниця гірників

Від давніх-давен і до сьогодні Свята Варвара користується великою пошаною не лише в Україні, а й в інших країнах Європи. Представники важких і ризикованих професій завжди намагаються вшанувати великомученицю. Пілоти, водії, військові перш ніж відправитися в подорож обов'язково беруть з собою іконку Святої.

Свята Варвара (або Свята Барбара) також вважається покровителькою гірників всього світу. Її художні і скульптурні зображення можна зустріти не тільки в численних храмах, але і в шахтах (рудниках) багатьох європейських країн, а також серед культурної спадщини предметів гірничого мистецтва.

Ця Свята в очах гірників є прикладом мужності, нескореності і твердості у вірі. Ці якості, які властиві і самим гірникам, зробили Варвару їх покровителькою і захисницею.

Особливістю народного сприйняття свята Варвари було те, що воно розглядалося не окремо, а в циклі трьох суцільних святкових днів разом з наступними днями Сави (18.ХІІ) та Миколая (19.ХІІ). Тому й приповідка наголошувала на цьому: «Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола придавить».

Підготувала Юлія Царенко, «Рідна країна»

За матеріалами сайтів oranta.org, diaspora.ukrinform.ua, upi.org.ua та sviato.in.ua