Дістала істерія колишніх соратників Януковича і Симоненка про їхню «беззаветную» любов і повагу до «Советской армии» та дідів-героїв. Не знаю як воювали їх діди (чого вартий лише історичний брєд Колісніченка про його «героїчну військову родину»), а те, що Янукович, Азаров, Симоненко, Медведчук, Табачник...у свій час самі відмазались від служби в «непобедимой советской армии», хто як міг, то це факт.
Водночас багаторічна дика пропаганда їхньої влади про небезпеку, яка іде від «українського нацоналізму» всіляко готувала нинішню війну через «братню» допомогу Росії Донбасу і Криму. Одним словом, війну на Сході вони «приближали как могли». І тут доречно нагадати слова справжніх фронтовиків про правду й трагедію війни.
Олександр Довженко у «Щоденникових записах» передбачає: «Найменше би я хотів дожити до того моменту, коли після хоча і нелюдської тяжкої, але переможної війни кожна наша ганчірка перетворилася на священну реліквію переможця. Коли кожен дурень і бюрократ, не дивлячись на якого... народ переможе фашистів, заявить, що перемога сталася саме завдяки йому, що кріпив оборону, коли дурень стане священними і недоторканним, не підлягатиме критикуванню...Я хочу вірити, що якби не багато загинуло кращих людей, як не багато шушвалі лишиться по жирним прифронтовим установам, все ж таки виростуть і загартуються в боротьбі сильні характери, сильні душі, замість сильних срак...»
Довженко ще в 1942 році вбачав небезпеку приватизації перемоги у війні «братнім російським народом» на чолі з Сталіним-Путіним: «Якщо вся доблесть синів України у Вітчизняній війні, всі жертви і страждання народа і вся переможна сила після війни хитроумними руками і перами відповідних молодців оформиться в єдиний Побідний советський котел, а на рахунок українців ціми ж таки руками випнеться штучно утворена гитлєрівська петлюрівщина і антисемітізм з усіма наслідками м`ясорубок — краще б мені вмерти і не знати більш людської підлості, і бездонної ненависті, і бездонної вічної брехні, якою оплутані ми».
Пророчі слова Довженка, на жаль, стали реальністю.
Отож, нині варто повернути історичну правду про ту страшну війну, про гідне місце України-переможниці в колі європейський народів та про спражніх героїв.
І водночас не допустити клоунів до партійного піару на війні та зробити все, щоб у пошані були «сильні душі, а не сильні сраки»!
Вічна пам`ять і слава героям!
Микола Томенко, лідер Громадського руху «Рідна країна»
