uain.press
На цю подію український інформаційний простір відреагував досить скупо. Та, зрештою, нібито особливо реагувати й не було на що.
На початку квітня цього року збори колективу наукових працівників Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського обрали – таємним голосуванням – Генерального директора Бібліотеки.
Новообраний гендиректор Олег Сербін – бібліотекар, доктор наук із соціальних комунікацій, кандидат історичних наук. Очільник Наукової бібліотеки ім. М. Максимовича Київського Національного університету ім. Шевченка. Професор кафедри соціальних комунікацій та інформаційних наук Київського національного університету культури і мистецтв та кафедри видавничої справи КНУ ім. Шевченка.
У програмі кандидата – бачення бібліотеки як «простору ідей та інновацій», цілісного організму, що передбачає «скоординовану і чітку співпрацю усіх його складових», за якої важливо не лише ефективне «використання наявних ресурсів, а й відстоювання цілісності та недоторканості ії територій, нерухомості, майна тощо». Серед пропозицій – виокремлення «майданчиків спільної творчості», розбудова медіатеки, створення на базі Бібліотеки «академічного бізнес-інкубатора» та інші цілком сучасні пропозиції.
На посаду також претендував Володимир Попик, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, який очолював установу з 2013 року. До 1983р. – співробітник Інституту історії АН УРСР, затим – науковий співробітник,учений сектетар, заступник начальника Науково-організаційного відділу Президії НАН України. У програмі кандидата: «Забезпечення виконання у повному обсязі статутних завдань НБУВ, зміцнення її позицій та піднесення авторитету як однієї знайбільших бібліотек світу… Боротьба за якомога більш повну і всебічну реалізацію усталеного у європейській і світовій традиції та визначеного вітчизняним законодавством статусу НБУВ як національної бібліотеки… Забезпечення загального піднесення інтелектуальної складової бібліотечно-інформаційних процесів…»
Вибори відбулися, протоколи виборчої комісії оприлюднені на сайті Бібліотеки, кандидат-переможець О.Сербін набрав понад половину голосів виборців – 155. Здавалося би, новий Гендиректор має розпочати свою діяльність, та й по всьому.
Аж тут починається найцікавіше. Вибачте, нагадую ще раз: наукові працівники НБУВ більшістю голосів обрали керівником установи Олега Сербіна. Ще був лист-подання бібліотечних працівникі, які свою підтримку висловили також п.Сербіну. Про те, що бібліотечні працівники не мають права участі у виборах, перед початком виборів не раз нагадало діюче керівництво, посилаючись на норми законодавства. Та під час зборів Відділення історії, філософії та права НАНУ невнесення провідних і головних бібліотекарів до списку виборців стало… «аргументом» для ігнорування результатів виборів і відтермінування повторних виборів на півроку.
Щоправда, рішення – «рекомендаційне», воно не є остаточним, і крапку має поставити Президія НАНУ. До цієї «крапки» у колективу Бібліотеки є певний відтинок часу, аби відстояти свій вибір і, ширше – своє право на вибір. Право, якого всі ми були позбавлені за радянських часів і якого послідовники тієї запліснявілої практики намагаються час від часу нас позбавляти донині.
Отже, загальні збори трудового колективу НБУВ зажадали, аби керівництво пояснило намагання резиґнувати з результатів виборів. І дістали відповідь, що вибори нового Гендиректора бібліотеки були… сфальшовані. Попри те, що протоколи виборчої комісії, розташовані на сайті Бібліотеки, свідчать геть про інше (вони, протоколи, до речі, і нині там, можна ознайомитися).
Трудовий колектив висловив незгоду з рішенням зборів Відділення щодо повторних виборів та ухвалив підготувати звернення для відстоювання результатів виборів до Президії НАНУ, Кабінету Міністрів України, профільних парламентських комітетів, ЗМІ.
Колектив переконаний, що слід провести скрупульозний аудит діяльності Бібліотеки, визначитися з фаховим керівництвом, накреслити шляхи виходу установи з кризи та робити нарешті серйозні кроки на цьому шляху.
Видається небезпідставним і твердження, що головна книгозбірня України є надважливою державною установою, тож має перебувати у безпосередньому підпорядкуванні Кабінету Міністрів, а не залежати від іншої установи (НАН України, – О.Б.), «яка сама потребує глибоких, докорінних змін і далі не може існувати у законсервованому з радянських часів вигляді».
Тим часом працівники говорять, що Бібліотека доведена до зубожіння, а «інакодумцям» погрожують розправою.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
