«В.І.Свєнціцька увійшла в історію національної культури як один з найвизначніших мистецтвознавців другої половини ХХ століття, вчений світового рівня, подвижник музейної справи... людина енциклопедичних знань».
Соломія Дяків
Віра Іларіонівна Свєнціцька народилась у
Львові, що на той час перебував у складі Австро-Угорської імперії, в родині відомого
вченого-музейника Іларіона Свєнціцького.
Початкову освіту здобула в євангелістській школі та в
одного з найкращих українських педагогів -
Костянтини Малицької.
У гімназії Сестер Василіянок, яку закінчила 1932р., класною керівницею дівчини була Олена Степанів
– перша українська жінка-офіцер, четар Української Галицької Армії.
По закінченні гімназії Віра навчалась у Львівському університеті. Від 1939 р. — магістр мистецтвознавства.
У 1931—1932 р.р. Свєнціцька перебувала в дівочій бойовій
розвідувальній «п'ятірці» Марії Кос, підпорядкованій Крайовій Екзекутиві
ОУН.
Слід зазначити, що високофахова знавчиня українських
мистецтва і книги, Віра Свєнціцька була ще й тією людиною, котра зберегла Національний
музей у Львові, заснований митрополитом Андреєм Шептицьким.
Свого часу директор музею Іларіон Свєнціцький не лише
організував збирання пам’яток та формування експозицій, а й подвижницьки
опікувався всебічною підтримкою музею з боку меценатів, громадськості, заснованого
ним Союзу прихильників. Музей став справді національним, загальнонародним,
світовим за кількістю експонатів – понад 100 тисяч – та їхньою мистецькою
цінністю.
Не будучи директоркою музею, Віра Свєнціцька стала
правдивою берегинею установи.
В.І.Свєнціцька почала
працювати у Національному музеї від 1932 р. практиканткою, згодом стала
науковим співробітником. Під час німецької окупації разом з батьком, ризикуючи
життям, захистила музей від розграбування.
1947 р. Віру Свєнціцьку заарештували органи МГБ СРСР. За
три роки до арешту зазнала невигойної втрати: радянські окупанти у 1941 р.
розстріляли у в’язниці її нареченого Арпада
Березовського, героя національно-визвольних змагань. До 1956 р. перебувала на
засланні.
По закінченні терміну влада дозволила їй повернутися
до музею – на посаду молодшого наукового
співробітника. Відтоді робота у Державному музеї українського мистецтва стала
єдиною метою її життя.
Закінчила аспірантуру. Захистила
кандидатську дисертацію. Обійняла в музеї посаду завідувачки відділу давнього мистецтва. Водночас
опікувалася творами українського середньовічного мистецтва, які – понад 10
тисяч одиниць – опинилися у Вірменському соборі без належних умов для
зберігання. Постійно навідувалася до собору, провітрювала, просушувала пам’ятки
у подвір’ї собору, передавала на реставрацію чи консервацію.
Своє бачення проблем, пов’язаних з розвитком українського
середньовічного мистецтва, запропонувала у книзі «Спадщина віків», статтях
«Крізь віки» та «Крізь віки й канони».
Для історії українського мистецтва дуже важливою була
праця В.Свєнціцької «До питання про львівську малярську школу другої половини
XVI ст.» (опублікована 1996 р., після
смерті авторки, у збірнику «Україна. Наука і культура»).
Віра Іларіонівна придбала для музею, завдяки особистим
контактам, мистецьку спадщину О. Кульчицької, М. Паращука. Зберегла унікальну
фототеку, збірки рукописів і першодруків Національного музею. Продовжувала
засновану батьком традицію святкування в
музеї днів Тараса Шевченка.
А ще саме Віра Свєнціцька у праці «Українське народне
малярство ХІІІ-ХХ століть» вперше оприлюднила ікону Покрова Богородиці («Всім
скорбящим радість»), датовану приблизно серединою XVII ст. – найдавнішу
«козацьку Покрову».
Їй, козацькій Покрові, мабуть, передавала під опіку і
захист, передчуваючи свій відхід, справу і любов цілого життя — Львівський Національний музей…
21 травня 1991 р. Віра Свєнціцька залишила цей світ. Залишила
десятки тисяч збережених її зусиллями безцінних пам’яток
українського мистецтва. І вдячну пам’ять про себе.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»
