chrome firefox opera safari iexplorer

28 cерпня 1913 року народилася Віра Свєнціцька – видатний мистецтвознавець, «берегиня Львіського музею»

28 серпня 2019 о 07:59

«В.І.Свєнціцька увійшла в історію національної культури  як один з найвизначніших мистецтвознавців другої половини ХХ століття,  вчений світового рівня, подвижник музейної справи... людина енциклопедичних знань».

Соломія Дяків 

Віра Іларіонівна Свєнціцька народилась у
Львові, що на той час перебував у складі Австро-Угорської імперії, в родині відомого
вченого-музейника Іларіона Свєнціцького. 

Початкову освіту здобула в євангелістській школі та в
одного з найкращих українських педагогів - 
Костянтини Малицької.

У гімназії Сестер Василіянок, яку закінчила 1932р.,  класною керівницею дівчини була Олена Степанів
– перша українська жінка-офіцер, четар Української Галицької Армії.   

По закінченні гімназії Віра  навчалась у Львівському університеті. Від 1939 р. — магістр мистецтвознавства.  

У 1931—1932 р.р. Свєнціцька перебувала в дівочій бойовій
розвідувальній «п'ятірці» Марії Кос, підпорядкованій Крайовій Екзекутиві
ОУН.  

Слід зазначити, що високофахова знавчиня українських
мистецтва і книги, Віра Свєнціцька була ще й тією людиною, котра зберегла Національний
музей у Львові, заснований митрополитом Андреєм Шептицьким.

Свого часу директор музею Іларіон Свєнціцький не лише
організував збирання пам’яток та формування експозицій, а й подвижницьки
опікувався всебічною підтримкою музею з боку меценатів, громадськості, заснованого
ним Союзу прихильників. Музей став справді національним, загальнонародним,
світовим за кількістю експонатів – понад 100 тисяч – та їхньою мистецькою
цінністю.  

Не будучи директоркою музею, Віра Свєнціцька стала
правдивою берегинею установи.

 В.І.Свєнціцька почала
працювати у Національному музеї від 1932 р. практиканткою, згодом стала
науковим співробітником. Під час німецької окупації разом з батьком, ризикуючи
життям, захистила музей від розграбування.

1947 р. Віру Свєнціцьку заарештували органи МГБ СРСР. За
три роки до арешту зазнала невигойної втрати: радянські окупанти у 1941 р.
розстріляли у в’язниці її  нареченого Арпада
Березовського, героя національно-визвольних змагань. До 1956 р. перебувала на
засланні.   

По закінченні терміну влада дозволила їй повернутися
до  музею – на посаду молодшого наукового
співробітника. Відтоді робота у Державному музеї українського мистецтва стала
єдиною метою її життя. 

Закінчила аспірантуру. Захистила
кандидатську дисертацію. Обійняла в музеї посаду завідувачки відділу давнього мистецтва. Водночас
опікувалася творами українського середньовічного мистецтва, які – понад 10
тисяч одиниць – опинилися у Вірменському соборі без належних умов для
зберігання. Постійно навідувалася до собору, провітрювала, просушувала пам’ятки
у подвір’ї собору, передавала на реставрацію чи консервацію.     

Своє бачення проблем, пов’язаних з розвитком українського
середньовічного мистецтва, запропонувала у книзі «Спадщина віків», статтях
«Крізь віки» та «Крізь віки й канони». 

Для історії українського мистецтва дуже важливою була
праця В.Свєнціцької «До питання про львівську малярську школу другої половини
XVI ст.» (опублікована 1996 р., після 
смерті авторки, у збірнику «Україна. Наука і культура»).  

Віра Іларіонівна придбала для музею, завдяки особистим
контактам, мистецьку спадщину О. Кульчицької, М. Паращука. Зберегла унікальну
фототеку, збірки рукописів і першодруків Національного музею. Продовжувала
засновану  батьком традицію святкування в
музеї днів Тараса Шевченка.   

А ще саме Віра Свєнціцька у праці «Українське народне
малярство ХІІІ-ХХ століть» вперше оприлюднила ікону Покрова Богородиці («Всім
скорбящим радість»), датовану приблизно серединою XVII ст. – найдавнішу
«козацьку Покрову». 

Їй, козацькій Покрові, мабуть, передавала під опіку і
захист, передчуваючи свій відхід, справу і любов цілого життя — Львівський  Національний музей…

21 травня 1991 р. Віра Свєнціцька залишила цей світ. Залишила
десятки тисяч збережених її зусиллями безцінних пам’яток
українського мистецтва. І вдячну пам’ять про себе.

Підготувала Олена Бондаренко,

Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»  

23 жовтня

Інші дати
Народився Пилип Козицький
(1893, с. Летичівка, Черкаська область – 1960) – український композитор, музикознавець, педагог, громадський діяч. Один з організаторів і керівників Музичного товариства імені Миколи Леонтовича.
Ой одна я, одна, Як билиночка в полі, Та не дав мені бог Ані щастя, ні долі. Тілько дав мені бог Красу – карії очі, Та й ті виплакала В самотині дівочій. (слова Тараса Шевченка, музика Пилипа Козицького)
Розгорнути