ru.wikipedia.org

Народ хоче сміятися. Навіть коли йому не до сміху. Навіть коли аж так не до сміху, що тільки й  лишається – сміятися.

Це добре знав Павло Глазовий. 

Його прості гуморески щиро звеселяли і легко
запам’ятовувалися (самі назви книжок про це свідчили: «Весела розмова», «Щоб
вам весело було», «Смійтесь, друзі, на здоров’я»…) Тому  гуморески Глазового цитували скрізь і всюди. В
тому числі — за часів тотальної русифікації, ба й  самі русифікатори.Так Павло Глазовий
популяризував українську мову і захищав її від знищення. На відміну від
українських правозахисників, йому за це нічого не було. Крім загального
визнання. І на державному рівні – теж. Щоправда, ближче до Незалежності та після
її здобуття. Що означає: русифікатори хоч  
гуморески й цитували, та їхнього автора пообоювались: мало того, що пише
українською, та ще й гуморист, отже, особа двічі підозріла… 

Крім літературних премій та ордена «За заслуги»
ІІІ ступеня, Павло Прокопович мав іще одну важливу, як на нас, нагороду: Медаль
Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата» — «За доброчинність». 

Глазовий писав не лише гуморески, а ще й  байки. А його найвеселіші гуморески часом
містили трішки сумну іронію. Як оця, наприклад: 

Сиджу я у залі та й думку гадаю:
«Чому не співак я? Чому не співаю?
Чому мені голосу, боже, не дав?
Я вивчив би пісню, і довго б співав
Одну і ту ж саму у кожнім концерті,
Й не знав би мороки до самої смерті».

Павло Прокопович Глазовий народився в
с.Новоскелюватка на теперішній Миколаївщині, в хліборобській родині. 

Зпкінчив Новомосковську педагогічну школу, 1940р.
пішов до війська. Воював на фронтах Другої світової.   

По  війні
навчався у Криворізькому педінституті. Тут його і почув-побачив Остап Вишня та
почав   опікуватися молодим талантом. Допоміг
перевестися на навчання до Києва.   

 1950 р.
П.Глазовий закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту
імені М.Горького. 

У 1950–1961р.р. працював заступником головного
редактора журналу «Перець»; пізніше — заступником головного редактора журналу
«Мистецтво».

Гуморески Павла Глазового мали у своєму репертуарі
знані артисти: А.Сова, А.Паламаренко, Ніла Крюкова,В.Калашников… 

А чи знаєте, що П.Глазовий писав і «дитячі»
гуморески? 

 — 

— Де взялися ми? — онуки
Спитали в бабусі.
А бабуся пояснила
В старовиннім дусі:
— Тебе знайшли у капусті,
Тебе — в бараболі.
Тебе знайшли під вербою,
Тебе — на тополі.
Тебе знайшов на соломі
Біля клуні татко...
І тут раптом обізвалось
Якесь онучатко:
— От сімейка, так сімейка!
Хоч тікай із дому!
Хоч би одне появилось
На світ по-людському...

Помер Павло Прокопович Глазовий у Києві 29 жовтня 2004 р. А його гуморески живуть без свого автора вже 15 років, як жили й поруч та разом із ним. Бо ці талановиті й веселі вірші – невмирущі. Як українська душа. Як Україна, що про неї, звертаючись до тодішніх і нинішніх «великих політиків», Глазовий написав:

Що для неї колотнеча
Ваша політична?
Ви тут гості тимчасові,
Україна — вічна!

___________________

 Олена
Бондаренко,

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»