chrome firefox opera safari iexplorer

5 жовтня 1930р. народився перший космонавт-українець Павло Попович

05 жовтня 2019 о 13:04
kpi.ua

12 серпня 1962р. з космодрому Байконур стартував космічний корабель «Восток-4». Пілот – Павло Романович Попович. Серед безмежжя Всесвіту залунала українська пісня. «Дивлюсь і на небо, та й думку гадаю: «Чому я не сокіл, чому не літаю?»

Очевидці переповідали, що у Центрі керування польотами його керівник Сергій Корольов заплакав – це була його рідна, улюблена пісня…

В одному з інтерв’ю П.Попович  якось розповів: «Коли літав, згадував Україну, мій рідний Узин, осокори вздовж дороги, верби над Россю, будинок, у   якому ріс, рідних, друзів. І так захотілося додому...»

По завершенні польоту, що тривав добу, Павло Попович, доповідаючи тодішньому першому секретарю ЦК Микиті Хрущову, сказав українською: «Я перший радянський космонавт з України...»

П.Р.Попович народився у м. Узин Білоцерківського району на Київщині, в робітничій родині. Батько майбутнього космонавта все життя працював кочегаром на Узинському цукровому заводі. В родині Романа Порфирійовича та Феодосії Касьянівни Поповичів було п’ятеро дітей: троє синів і дві доньки.

Допитливий, розумний хлопчик із цікавістю  задивлявся у небесні далечі від раннього дитинства. «Під Узином є великий аеродром, а тому я мріяв ще змалку стати льотчиком і обов'язково – винищувачем», – згадував  пізніше Попович.

Найтяжче довелося у повоєнні роки. Вдень хлопець навчався у школі, а в нічні зміни влітку працював на цукрозаводі, взимку – кочегаром.  Однак вчився тільки на відмінно. 

1947р. вступив до Магнітогорського індустріального технікуму. Через три роки прийшов до місцевого аероклубу. Тоді ж уперше літав – на «У-2». 

1954р. П.Попович закінчив Качинське військове авіаційне училище льотчиків. Служив у військово-повітряних силах.

1960р. Павла Поповича зарахували до загону космонавтів. «Раптом, 1959 року, мене викликають у штаб дивізії, де змусили підписати папір про те, що я нікому нічого не розповім, а потім запропонували пройти медичну комісію, аби потрапити до загону космонавтів», — згадував Павло Романович. — Тоді відібрали дві з половиною тисячі льотчиків-винищувачів з майже десяти тисяч осіб! І лише двадцять чоловік забрали до Москви»… Готувався до польоту разом з Ю.Гагаріним та Г.Титовим.

 Закінчивши 1968р. Військово-повітряну інженерну академію імені М.Жуковського, Павло Попович 3 -19 липня 1974р. побував у космосі вдруге —  як командир корабля «Союз-14» — під час  експедиції на орбітальну станцію «Салют-3». Політ тривав 15 діб. 

 У 1964-88р.р. був депутатом Верховної Ради України.  Чимало зробив для рідної Київщини. За його наполяганням газифікували Узин, проклали асфальтову дорогу, навіть залізницю у Сквирі  налагодили: на прізвище «Попович» двері чиновників відчинялися автоматично.

Створив у Москві  Клуб космонавтів-українців. Очолював Товариство української культури «Славутич».  

Нерідко навідувався до рідних країв, де його радо зустрічали земляки. Любив спілкуватися з людьми, ніколи не вивершувався над ними. А ще чудово співав, тож коли  земляки чули, як знайомий голос виводить у надвечір’ї  «Місяць на небі» чи «Два кольори», тішилися: «Павло приїхав!»…

Павло Попович був віруючою людиною. «…існує вища за нас сила, незбагненна і величніша. Тож Бог є, Він усе бачить, і те, що відбувається на Землі, то з Його волі, бо ми забули Його та перестали шанувати», — прохопився якось в інтерв’ю.

Писав вірші, видав п’ять прозових книг, у яких ділився досвідом космічних мандрів, своїми почуттями і спостереженнями.  

Від 1993р. генерал-майор авіації в запасі Павло Попович очолював раду директорів Інституту сільськогосподарських аерофотогеодезичних досліджень.

30 вересня 2009р., за рік до 80-ліття, в Гурзуфі (Крим) П.Р.Попович раптово помер від інсульту.

Ім’ям нашого першого космонавта названі вулиці в багатьох містах України.

Олена Бондаренко,

 Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

15 жовтня

Інші дати
Народився Дмитро Луценко
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра, Де колишуться віти Закоханих мрій... Як тебе не любити, Києве мій! (Дмитро Луценко)
Розгорнути