Символ Тернополя. 25 вересня Ігореві Ґереті виповнився б 81 рік

t-v.te.ua/

«…у нього була харизма – і цим сказано все. Це більше ніж талант, бо талановитих людей багато, а наділених харизмою одиниці. Всі його любили, цінували і тягнулися до нього… Може трапитися, що його ім’я і далі обростатиме міфами та легендами, і харизма не гаснутиме…»

Петро Сорока

Якщо вам доведеться навідатися до Тернополя, і ви з якихось причин опинитися на пішохідній вулиці Валовій – у прихистку місцевих художників та інших митців - ви неодмінно зустрінете Ігоря Ґерету. Власне, нині вже не його самого, а лише його скульптурне відтворення. Але й воно, відтворення, дуже точно, а водночас – майстерно – передає і колоритну зовнішність, і велич духу цього безмежно талановитого чоловіка.

Історик і археолог, поет і мистецтвознавець, етнограф і будівничий української Церкви, — Ігор Ґерета належав до покоління українських дисидентів, і, незалежно від того, коли б йому випало народитися – до справжніх громадських діячів, тобто тих, хто діє для блага громади.

Ігор Ґерета народився в с. Скоморохи (нині Тернопільський район) у родині священика о.Петра (відомого поета і композитора, який творив під псевдонімом «Олесь Ґерета») і диригентки церковного хору їмості Євгенії (з дому Скоморовської).

1942р. о.Петро отримав парафію в с. Велика Березовиця. Тут Ігор у 1955р. закінчив середню школу. А 1962р.- історичний факультет Чернівецького університету. Дістав скерування до Тернопільського обласного краєзнавчого музею, де працював упродовж цілого життя.

Ігор Ґерета невтомно відроджував Україну — задовго до того, коли це стало робити безпечніше. Тому перебував під невсипущим наглядом КҐБ, 1966р. дістав п’ять років позбавлення волі за «антирадянщину». Мав усі передумови для блискучої наукової кар’єри, але завадили безкінечні переслідування, утиски, ґебістські стеження…

1978р.Ґерета заснував мистецький клуб «Золотий вересень», що діяв упродовж семи років. Наприкінці 1980-х став співзасновником Товариства української мови та першої в краї опозиційної газети «Тернове поле»; засновником та очільником товариства «Меморіал»; у 1991-му ініціював заснування премії ім. Михайла Бойчука; 1992р. створив кафедру української культури в Тернопільській вищій духовній семінарії ім.Й. Сліпого, де викладав археологію та історію української культури.

Щойно почалися «рухівські» часи – створював Рух на Тернопіллі. На засіданнях Великої Ради Руху (тоді ще – «за перебудову») виступи Ґерети, позбавлені зайвих риторичних фігур, містили обґрунтовані пропозиції , а полеміка з рухівськими вождями була посутньою і геть позбавленою зайвого пієтету.

Він за все брався, не покладаючись на на кого, крім Бога й самого себе. Своїм історичним і культурним відродженням Тернопільщина великою мірою завдячує голові постійної депутатської комісії обласної ради І.Ґереті.

До останніх своїх днів він опікувався Козівською гімназією (тепер гімназія ім. І. Ґерети) та обласною школою мистецтв, створення якої ініціював.

1991р. Ґерета створив Інститут національного відродження, який нині носить його ім’я.

Помер І.П.Ґерета 5 червня 2002 р. в Тернополі, на батьківському обійсті. Похований на цвинтарі у Великій Березовиці.

Ґерета встиг створити, зробити, відродити, написати стільки українського — наче намагався наповнити кожну мить життям для України. Відкрив понад 100 пам’яток археології, серед яких – могильник періоду Черняхівської культури з 288 поховань у с.Чернелеві-Руському, внесений до переліку пам’яток європейського значення.

Музеєзнавець від Бога, доклав великих зусиль до створення музею-садиби Соломії Крушельницької, музею-театру імені Тараса Шевченка, музею-садиби Леся Курбаса, обласної картинної галереї, музею-садиби патріарха Йосифа Сліпого, унікального історико-меморіального музею політв’язнів у застінках колишнього КҐБ.

Автор або співавтор понад 20 історичних, науково-популярних, художніх книг та понад 120 статей у енциклопедіях, збірках, журналах; редактор понад 20 видань Інституту національного відродження України. Ще — автор збірки талановитих віршів і прози «Скибка неба»…

Це все – Ігор Ґерета. Той, хто тепер завжди крокуватиме Валовою — високий, огрядний, дещо подібний до Бальзака; зі своєю незмінною торбиною, вщерть заповненою книгами, рукописами, всілякими цікавинами; з мудрою задумою на чолі й з очима, що вдивляються у нас, його сучасників і нащадків. Той, хто став символом Тернополя…