«На цьому світі, де зло, неправда, нікчемність панують, чомусь гарному, світлому немає місця…»
А.Тесленко. «Страчене життя»
Не буде перебільшенням, коли скажемо, що всю свою творчість Архип Тесленко присвятив знедоленій українській людині. Свого часу письменникові закидали, що у його творах панують «похмурість», «безрадісність», «безвихідь». Але він був завжди переконаний: життя має право поставати не лише своїм сонячним боком, а бути таким, яким воно є насправді.
У творах А.Тесленка мало описовості – вони густо насичені діалогами та оповідями від першої особи. Й це додає їм надзвичайної сили та достовірності.
Архип Тесленко – чи не наймолодший з-поміж українських письменників, яких називають класиками.
Проживши коротке життя – лише 29 років — Тесленко залишив творчу спадщину, яка становить одну з яскравих сторінок нашої літератури.
Архип Юхимович Тесленко народився 2 березня 1882р. в селі Харківці Лохвицького повіту на Полтавщині, в родині селян.
Навчався у харківецькій церковно-парафіяльній школі, затим – у церковно-вчительській. Ретельно готувався до вчителювання, самотужки вдосконалюючи свою освіту. Проте завершити навчання не довелося: 1897р. був виключений з учительської школи «за вільнодумство».
Подальше життя юнака було аж ніяк не безхмарним: поденна праця у місцевих багатіїв, писарювання у Лохвицькому волосному управлінні та у місцевого нотаріуса. Згодом захопився театром, робив спроби написання драматичних творів, ба навіть влітку 1903р. створив у рідному селі аматорський театр і сам виконував ролі у виставах.
На рік раніше, 1902-го, А.Тесленко починає писати вірші — російською мовою – втім дуже швидко переходить на рідну українську. Створює низку оповідань, які, власне, і стали згодом хрестоматійними. 1906р. в журналі «Нова Громада» та газетах «Громадська думка» і «Рада» виходять друком перші оповідання письменника: «За пашпортом», «Школяр», «Наука», «Радощі», «Хуторяночка» — присвячені нужденному життю сільської бідноти.
Згодом оповідання та публіцистичні твори друкують газета «Село» та журнал «Світло».
1905р. Архип Тесленко вступив до революційної організації «Селянська спілка». У жандармських рапортах його згадують як небезпечного підбурювача селян до заворушень. Заарештований уперше 1905р., однак до суду справа не дійшла. Наступного, 1906-го, Тесленка заарештували вдруге, засудили до заслання. Відбував термін заслання на Вологодщині та у Вятській губернії.
Перебуваючи на «пересилці» в Бутирській тюрмі, тяжко перехворів на тиф. Ледь живого й зовсім немічного, Тесленка етапували пішки до Вятки. Прибув туди 25 грудня 1908р., і йому знущально повідомили, що наступного дня закінчується термін заслання…
1910р., тяжко хворий на сухоти, змучений поневіряннями, письменник повертається на батьківщину. Багато пише, пильно й зацікавлено стежить за літературним життям. З-під його пера виходять автобіографічні оповідання «Немає матусі», «Поганяй до ями!», оповіді з життя у в’язниці та на засланні – «В тюрмі», «На чужині». Також пише статті, в яких рішуче виступає проти царату, обстоює демократичні ідеали. Тоді ж, 1910-го, А.Тесленко створює один зі своїх правдивих шедеврів — повість «Страчене життя», в центрі якої – історія молодої вчительки, доведеної до самогубства нестерпними умовами дійсності.
Варто зазначити, що Тесленко — чи не найтрагічніший серед українських письменників. І не лише тому, що трагічним за своєю сутттю було його власне життя, а й тому, що в центрі його творчості неодмінно перебувала трагедія «маленької» людини, якій немає на що сподіватись у морі жорстокості й безправ’я. «Страчене життя» — це доля наймитів, злиденних селянських родин, бідних інтелігентів. Це протест, захований глибоко в серці, безмовний і бездіяльний, бо всі сили йдуть на те, щоб якось вижити. Це протест, який не пропонує виходу і спонукає людину накладати на себе руки – у творах Тесленка такий фінал подибуємо нерідко…
За порадою родини Грінченків, із якими А.Тесленко дружньо спілкувався, письменник починає збирати і записувати український фольклор, зокрема, обрядові твори, плануючи видати збірку, доповнену власними спостереженнями й коментарями.
Однак здоров’я, підірване тюрмами та засланнями, не витримало. В рідному селі Харківцях 28 червня 1911р. Архип Тесленко помер.
Неповторна манера письма, глибоке знання і творче осмислення предмету творчості було помічене критиками ще за життя автора. Його твори тричі перевидавалися на початку минулого століття; 1928р. та 1956р. вийшли друком видання «Повне зібрання творів» та книга «Твори». Прозові, драматичні та поетичні твори й листи А.Тесленка були видані в Україні 2012 року.
У Лохвиці та Харківцях встановлено пам’ятники Архипові Тесленку, в рідному селі працює його літературно-меморіальний музей. У Києві, на вул.Петлюри,8, де впродовж 1905-909р.р. мешкав письменник, встановлено меморіальну дошку.
А головне – вдячним нащадкам залишилася творчість Тесленка, сповнена щирої, співчутливої любові до простої української людини.
Олена Бондаренко, Громадський рух «Рідна країна»
