Нащадок козацького роду, cоліст Італійської
опери й керівник імператорської
придворної капели, дійсний статський радник, врешті, дід Анни Керн, якій Пушкін
присвятив чи не найвідомішого свого вірша…
Цевсе – про
Марка Федоровича Полторацького, одного з тих українців, що уславили свої рід і
народ у світі.
Федір
Полторацький, оселившись за Гетьманщини
у Сосниці, що
була на той час сотенним містом Чернігівського полку, став православним священиком.
Тут і народився Марко — спадковий козак
і майбутній співак з унікальним музичним слухом та неповторним баритоном.
Щойно кмітливий і вдатний до науки хлопчик підріс, як
батько віддав його до «латинської школи» в Чернігові. По чотирьох
роках навчання Марко опинився у Києво-Могилянській академії. Тут співав у хорі — солістом.
1744р., супроводжуючи імператрицю Єлизавету, що
подорожувала Україною, до академії
завітав граф Кирило Розумовський. Почувши дивовижний голос юнака, взяв собі за
мету забрати його до придворного хору. За рік Марко опинився у хорі при імператорському дворі. Невдовзі вже був
уставником (керівником) хору. Затим було стажування в Італії, запрошення на
сцену Ла Скала. Співак вирішив повернутися.
1750р.
М.Полторацький починає служити в Петербурській італійській оперній трупі (сценічний псевдонім — Марко Портурацький.
Від 1753р. Марко Полторацький — регент імператорської придворної капели. За
дорученням імператриці не раз приїздив до України – по найкращі голоси.
Так наприкінці жовтня 1760р.
знайшов 9-річного Дмитра Бортнянського,
сина козака Глухівської сотні Ніжинського полку, майбутнього видатного
композитора, диригента і співака. Принагідно зауважимо, що, крім Бортнянського,
серед учнів М.Полторацького був і знаний
згодом у світі Максим Березовський.
Паралельно з музичною діяльністю при дворі Марко Полторацький
впродовж тривалого часу був солістом Італійської опери.
У середині
1740-х років
М.Полторацький став власником великого маєтку Грузини у Тверській губернії. Окрім
реставрації головного будинку та флігеля, кузні та мосту, власник відновив Пейзажний парк і побудував понад 20
кам’яних будинків для селянських родин.
Марко Федорович був меценатом і благодійником. Побудував
церкву, школу для сільських дітей; допомагав бідним.
1763 р. М.Ф.Полторацький
отримав дворянське звання, а 1791-го — найвищий
державний чин «дійсного
статського радника».
Марко Полторацький був одружений з Агафоклією Шишковою, що
походила з відомого дворянського роду. Мав 22 дітей. Серед них – генерали,
літератори, очільник Монетного двору,
кіннозаводчик…
Невеличкий відступ: У
Петра Полторацького, молодшого сина Марка Федоровича, відставного дипломата,
поміщика і Лубенського предводителя дворянства, у шлюбі з Катериною Вульф,
серед інших дітей, народилася донька Анна. Зовсім юною дівчина, з батькової
волі, вийшла заміж га генерала Єрмолая Керна.
В одному з петербурзьких аристократичних салонів Анна познайомилася з Олександром
Пушкіним.
Потім було Тригорське, що сусідувало з пушкінським
Михайлівським, тривалі прогулянки… Перед від’їздом Анни поет прийшов раннього ранку, аби залишити
аркуш паперу з віршем:
Я пам'ятаю мить
чудову,
Коли мені
з'явилась ти,
Як привид,
сповнений любов'ю,
Як геній чистий
красоти…
(Переклад В.Сосюри)
______
Помер М.Ф.Полторацький
24 квітня 1795р. Похований на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври у
Санкт-Петербурзі.
Ім'ям Марка Полторацького названа
районна дитяча музична школа у його рідній Сосниці.
Олена Бондаренко,
Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»