ru.wikipedia.org

«Поміж давніми князями дотатарського періоду

після Ярослава ніхто не залишив по собі

такої гучної слави, як Володимир Мономах,

князь діяльний, сильний волею, 

князь, який вирізнявся здоровим глуздом

посеред своєї братії, князів руських». 

М.Костомаров  

Володимир Мономах (Володимир ІІ Всеволодович) народився у шлюбі великого князя Київського Всеволода Ярославича та доньки візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. 

Батько Володимира Мономаха був улюбленим сином Ярослава Мудрого, адже вирізнявся з-поміж інших його синів великою любов’ю до книг та неабиякою вченістю, вільно спілкувався п’ятьма іноземними мовами. 

Літописець зазначав, що Володимир «...був красивий лицем, очі у нього були великі, волосся рудувате й кучеряве, чоло високе, борода широка. Зростом він не був надто високий, але міцний тілом і дуже сильний».

Дитячі роки Володимира минули у Переяславі, де княжив його батько після смерті Ярослава. На той час прикордонне місто зазнавало постійних половецьких нападів, тож юний княжич  брав участь у захисті міста і походах на кочівників. 15-річним він уже бився у складі батькового війська з половцями на річці Альті. 1078-го, коли його батько «сів на столі Київському», Володимир отримав Чернігівське князівство та Смоленську землю. Виконував  меткий розумом Володимир  і дипломатичні доручення князя Всеволода Ярославича.

По смерті батька Володимир Мономах повернувся до Переяслава. Затим, у 1103-11 р.р. , на чолі об‘єднаних військ руських князів  здійснив чотири переможні походи проти половців – аж до Азовського моря,  внаслідок чого кочівники  відкотилися до Південного Уралу.   

Слід згадати, що після смерті Ярослава Мудрого з новою силою спалахнули князівські усобиці, які раз-по-раз переходили у збройні конфлікти. Князі навіть запрошували собі на допомогу половців, котрі й без того послаблювали країну, перешкоджали рухові торговельних суден Дніпром, підходили під стіни Києва, тримаючи його мешканців у страху.  Врятувати державу міг лише сильний володар. Таким і був Володимир Мономах, який поставив собі за мету  відновити злагоду між князями та згуртувати їх для відсічі ворогові.

1097 р. Володимир ініціював Любецький з’їзд князів, який запровадив спадковий принцип володіння землями і князівствами: «Хай кожен тримає отчину свою і не зазіхає на землі один одного». Великий князь Київський  Святополк,  Переяславський — Володимир Мономах, Смоленський — Давид Святославич, Чернігівський — Олег Святославич, Володимир-Волинський — Давид Ігорович, Теребовлянський —  Василько Ростиславич ухвалили припинити  усобиці (хоча згодом домовленість порушувалася, аж поки на Долобському зібранні Мономах не переконав-таки князів згуртуватись і виступити разом проти ворога, що дало можливість 4 квітня 1103р. розгромити половців).

1113 р. помер Київський князь  Святополк  Ізяславич. Міщани повстали проти верхівки, і вона запросила  Мономаха стати князем у Києві. Володимир придушив повстання, але зменшив відсотки за позики і скасував холопство за борги, що було дуже на той час суттєвим. Ці новели, відомі як Статут Володимира Мономаха,  увійшли до «Руської правди» Я.Мудрого.    

Князюючи на Київському престолі, Володимир Мономах зміцнив свою верховну  владу і зупинив подрібнення Київської держави.  

Це був час великого розквіту культури: у Києві та інших містах будувалися  кам’яні храми, постали  Михайлівський Золотоверхий і Видубицький монастирі у Києві. За дорученням князя видубицький ігумен Сильвестр уклав — на основі писань Нестора Літописця та інших текстів — «Повість минулих літ». Близько 1117 р. Володимир Мономах створив відоме «Повчання» своїм дітям, що міститься у Лаврентіївському  літописі. «Повчання» містить сформовані на засадах християнської моралі та кодексів честі життєві і суспільні правила; вчить князів жити у мирі заради єдності держави. Повага до старших, любов до рідної землі, співчуття бідним і багато інших моральних настанов залишаються актуальними донині: «А над усе не забувайте убогих... і не давайте сильним погубити людину... шануйте гостя, звідки б він не прийшов: чи посол, чи знатний, чи простий... Цим прославиться людина по всіх землях». 

У «Слові про загибель Руської землі», пам’ятці XIIIст., Володимира Мономаха названо одним із найсильніших князів, з яким прагнули перебувати у дружбі правителі багатьох країн світу. 

Помер Володимир Мономах 1125 р. на 73-му році життя. Поховали князя у Києві, в соборі святої Софії. А через сім років настав край благодатним часам єдності руських земель під владою Києва, час  розвою і піднесення. Настав час роздрібненості й занепаду, які довершила  монголо-татарська навала.

«Рідна країна»

За матеріалами інтернет-видань