nrcu.gov.ua
День Європи – наше, українське, свято.
Адже Україна завжди була частиною Європи, прагнула нею бути і змагалася за втілення цього прагнення.
Українські князі й гетьмани мислили європейськими категоріями, а боротьба за незалежність одвіку була боротьбою за сильну державу – не «у складі», а на рівних з іншими європейськими державами.
Київська Русь-Україна віддавна була головним цивілізаційним центром на сході Європи. Ще у XI-XII ст.ст. вона обрала європейський шлях, розвиваючи і зміцнюючи відносини з державами Західної Європи. Найважливіші торговельні шляхи пролягали її теренами. Зі Скандинавії через Україну до Візантії; від Києва до Кракова, Праги й далі – до німецького Реґенсбурґа, котрий був тоді значним центром торгівлі на Дунаї… Русь-Україна, розташована на перехресті світових торговельних сполучень, відігравала велику роль у європейській економіці.
Найтісніші економічні зв’язки, окрім могутньої Візантії, Київська Русь мала з Німеччиною, Італією, Скандинавією. У XII ст. Ґенуя й Венеція, утворивши колонії на північному узбережжі Чорного моря, встановили сильні торговельні стосунки з Київською Руссю: так, у «Слові о полку Ігоревім» говориться про те, що «венедиці», себто венеційські купці, у Києві, разом з іншими народами, вшановують перемогу Святослава над половцями 1185 р.: «Тут німці і венеційці, греки і морава співають славу Святославу…» (переклад сучасною українською мовою В.Скляренка).
Київські князі ходили в успішні походи проти Візантії, засвідчуючи військову міць своєї держави. Папа Римський шукав дружби з Києвом, змагаючись із Візантією за церковний вплив.
Західноєвропейські держави зміцнювали відносини з Руссю-Україною через династичні шлюби.
1014 р. до князя Володимира прибули посли від чеського та угорського королів із проханням віддати за них князевих доньок. Святополк тоді ж узяв шлюб із польською княжною.
Наприкінці 40-х р.р. XI ст. встановлюються міцні династичні зв'язки Київської Русі з Францією: король Генріх І одружується з донькою Ярослава Мудрого — княжною Анною. Дві інші княжни також стали королевами: Єлизавета Ярославна вийшла заміж за короля Норвегії Харальда III Сигурдарсона; найстарша, Анастасія — за короля Угорщини Андраша I.
Євпраксія, донька київського князя Всеволода, була одружена з маркграфом саксонським Генріхом Штаде, а по його смерті вийшла заміж за германського імператора Генріха ІV. (До речі, Євпраксія-Адельгейда стала по смерті героїнею багатьох німецьких та італійських поем. Пов’язане це з тим, що імператор через рік по шлюбі усамітнив дружину в одному з веронських монастирів. Втрутився Папа Римський; Євпраксію звільнили, вона повернулася до Києва і вже тут пішла добровільно у монастир, де за три роки померла).
Загалом, за підрахунками фахівців, із 36 шлюбних союзів київських князів 30 припадає на держави Центральної й Західної Європи. Відомий історик протоієрей В. Мошин (емігрував із більшовицької Росії до Югославії) писав: «…Русь у своєму політичному житті була значно міцніше пов'язана із Західною Європою, аніж з Візантією й балканськими слов'янами».
Отже, Київська Русь належала до європейської державно-політичної системи, а її міжнародна політика являла собою, за словами відомого мистецтвознавця М.Алпатова, «зустрічний рух великої європейської держави на Захід».
Історична і, певне, генетична українська пам’ять веліла великому гетьману Іванові Мазепі об’єднатися з Карлом ХІІ проти московського царя Петра І, аби прорвати задушливі російські обійми і прорватися «на Захід», тобто до власної державності у колі європейських держав.
Відважні й відчайдушні спроби Української Центральної Ради, Директорії, а зокрема — Симона Петлюри; також –гетьмана Павла Скоропадського — врятувати Україну від більшовицької навали з допомогою західних союзників; шалені зусилля щодо визнання УНР західноєвропейськими державами – це теж наші європейські устремління і переконання.
Визвольні змагання УПА проти радянського поневолення, боротьба дисидентів-шістдесятників – це також обрання Шляху до Європи.
Зрештою, Революція Гідності 2013-14р.р., а затим і жертовна, виснажлива війна за незалежність проти російського агресора, яка триває вже шостий рік на Сході України – це також і захист свого права на Шлях до Європи.
Ця довга Дорога Додому ніколи не була для України простою і легкою. Адже доки існує Росія, доти вона намагатиметься загарбати Україну, завадити і зашкодити нашому Поверненню.
Але ми маємо і повинні рухатися цією дорогою.
Для цього маємо і повинні нарешті обрати світоглядно українську, ментально європейську владу. В іншому випадку — узбіччя і манівці історії, з яких вороття не буде.
День Європи – це для України День Надії й Боротьби.
Борімося. Поборемо.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
