Багато разів доведено, що вислів: «На дітях великих людей природа відпочиває» — не має під собою жодного підґрунтя. В нашому випадку – так само: син відомого поета Павла Грабовського підтвердив це всім своїм життям.
Борис Грабовський
— винахідник катодного акумулятора і електронного передавача; рушниці,
куля з якої летіла зі швидкістю 4 тис.м за секунду; трикрилого планера та гелікоптера-малолітражки; окулярів для невидющих; способу отримання катодного
променя і ще цілої купи всього, що вкрай потрібне людству.
Радянські «органи» всіляко приховували інформацію про
його відкриття, ба навіть викрали в нього матеріали щодо створення електронного
телебачення…
Відомо, що Павло Арсенійович Грабовський, український поет,
публіцист і борець за національне
відродження України, за свою громадську діяльність був
засланий до глухого й холодного Тобольська. Тут він познайомився з
революціонеркою Анастасією Лук’яновою, котра відбувала 5-річне заслання. Жінка потерпала
від огидних залицянь місцевого жандармського начальника, і щоб захистити її,
Павло взяв з нею шлюб. Спочатку – фіктивний, який згодом перетворився на справжній
і щасливий і в якому народився синочок. П.А.Грабовський помер 1902 р... Незавдовго до
смерті просив свого товариша Бориса Грінченка, на честь якого назвав сина: «Стрінете мого маленького сина, так допоможіть йому прибитися до якогось
щиро українського гурту. Незабаром сподіваюся смерті. України так і не побачу».
По смерті чоловіка
Анастасія Грабовська переїхала із сином до Одеси. З 5-и років Борис мешкав у Харкові, у
бабусі, а мати «займалася революцією», за що родині постійно діставалося від
влади.
6-річним хлопчик уже вмів стріляти з револьвера «Сміт і Вессон»,
10-річним – з «вінчестера» (мамина
наука.)
По мерті бабусі
14-річний підліток опинився у киргизькому Токмаку – туди мати втекла від
арешту. Пізніше тут Б.Грабовський вступив добровольцем до Червоної армії, однак
військова кар’єра не
приваблювала, прагнув займатися наукою.
1922 р. був скерований до спецшколи у
Ташкенті, всерйоз захопився фізикою, вступив до місцевого університету, влаштувався
там-таки лаборантом. Зацікавився дослідами з передавання зображень на відстань. І – увесь час присвятив роботі над створенням приладу, який би
передавав рухоме зображення.
Переїхав до Саратова. Разом з викладачем фізики і математики М.Піскуновим та інженером В.Поповим створив
першу
телевізійну установку — «радіотелефот». 1925 р. запатентував винахід. Тоді ж спеціальна комісія ухвалила рішення
надати кошти для продовдження досліджень. Протягом 3-х місяців на Ленінградському заводі «Світлана» виготовляли
діючий макет установки, однак за браком часу вона не запрацювала, і комісія постановила
припинити роботи.
Борис Грабовський важко це
пережив. Розрадою стала зустріч із Лідією, друкаркою, донькою відомого петербурзького
архітектора-мільйонера Олексія Жигунова. (На час знайомства з винахідником
Лідія була цілковитою сиротою, на мізерну платню утримувала молодших братів і
сестер і хворіла на сухоти).
Щоб якось підтримати здоров’я дружини, Борис вирішує переїхати до
Ташкента. Разом з лаборантом місцевої науково-технічної станції
І.Бєлянським обладнує лабораторію – в
стайні на подвір’ї будинку, що його винаймали Грабовські.
Винахідникові вдалося переконати і голову Центрвиконкому
Ю.Ахунбабаєва, у доцільності роботи над редіотелефотом. За якийся час на все
тому ж заводі «Світлана» у Ленінграді
було виготовлено першу в
світі електронну передавальну трубку.
1928 р. на екрані розміром 12 кв. см з’явилося рухоме зображення: рука
та силует дружини винахідника. Біля кінотеатру «Хіва» на екрані показували
зображення, які передавала камера,
встановлена на віддалі. Б.Грабовський вирішив надіслати винахід до Москви, але…
телефот «доїхав» до місця призначення у вигляді уламків скла. Багатьох тоді
застановило, що трубка, виготовлена в Ленінграді, цілою й неушкодженою дісталася
Ташкента, а от до Москви доїхати «не змогла».
Підозри посилилися, коли «чекісти» категорично заборонили Грабовському працювати над подібними винаходами, вилучили креслення,
супровідну документацію і тритомний рукопис
«Енциклопедія телефотії».
До трагедії винахідника додалося особисте горе: помер
синок. Злидні обступили родину настільки, що не було як навіть придбати труну –
дитя поховали у ящику з-під телефота.
Борис Грабовський виїхав з Ташкента. Змучений горем і
невдачами, переслідуваний енкаведистами. А єдиний вцілілий зразок передавальної
електронно-променевої трубки, винайденої Б.Грабовським і створеної на заводі
«Світлана» 1927р., аж до 1965-го експонувався у
Центральному музеї зв’язку ім. О. Попова в Ленінграді. Потім експонат теж дивним чином
загубився…
У 1933 р.
Грабовські переселилися до Бішкеку. Брис Павлович працював лаборантом у Середньоазійському державному університеті.
Розробив концепцію способу підводного зварювання (вона була високо поцінована
академіком Є.Патоном). Побудував уже
згадані тут трикрилий планер та маленький вертоліт, апарат для спілкування глухонімих, «третє око» для незрячих. Отримав
12 патентів та авторських свідоцтв, подав понад 50 заявок на винахід.
А ще — написав п’єсу «Павло Грабовський» — про свого батька.
І лише «радіотелефотом» більше ніколи не займався.
Якось, уже в 60-і роки, Б.Грабовському потрапив до
рук роман американського письменника
М.Вілсона «Брат мій, ворог мій», де йшлося про винахід
українського генія – аж до подробиць із відображенням на екрані руки його
дружини, про передачу матеріалів винаходу до спецслужб США, та про те, що російський
емігрант В.Зварикін створив копію
телефота, і його запустили у виробництво.
Грабовський спробував
відновити справедливість: прихопивши книгу і свій патент на винахід, вирушив до
Москви. Підготував для «Экономической
газеты» статтю «Правда про телебачення», яка вийшла наприкінці листопада
1961 р. Згодом преса широко повідомила, що електронне телебачення винайшов саме Б.Грабовський. Про це багато писала
і зарубіжна преса. Те, що винахідник – Б.Грабовський, підтвердила ЮНЕСКО. 1965 р. Борис
Павлович навіть отримав почесне
звання — «Заслужений винахідник Узбецької РСР».
Через рік, у січні
1966-го, видатний винахідник помер…
У Ташкенті є Музей електронного телебачення ім.Бориса
Грабовського, автора одного з найбільших відкриттів ХХ століття.
«Рідна країна»,
За матеріалами
інтернет-видань
