chrome firefox opera safari iexplorer

24 червня — 147 років від дня народження Івана Стешенка, «міністра українізації»

24 червня 2020 о 11:37
uk.wikipedia.org

Генеральний секретар освіти УНР,Засновник Педагогічної академії та Українського народного університету, один із організаторів Української академії наук, вчений, педагог, політик, письменник. — Іван Стешенко належить до тих, хто всім своїм життям довели відданість Українській Ідеї.    

 Іван  Матвійович  Стешенко народився 1873 р. на околиці Полтави, у багатодітній родині.  Батько – відставний унтер-офіцер, колишній кріпак князів Кочубеїв. Мати – з дрібних полтавських міщан.

Початкову  й середню освіту Іван отримав у Полтавському міському церковно-парафіяльному училищі та  класичній гімназії.  Закінчив зі срібною медаллю  історико-філологічний факультет Київського Свято-Володимирського університету (мав отримати золоту, але в роботі, присвяченій творчості М.Гоголя, науковий керівник  виявив «демонстрацію сепаратистських тенденцій»: студент зауважив, що твори Гоголя були б іще талановитішими, якби він писав рідною мовою свого народу).

По закінченні університету І.М.Стешенко викладав у Фундуклеївській гімназії.

Слід сказати, що в студентські роки  Стешенко захопився політичною діяльністю. Разом з Лесею Українкою, М.Коцюбинським, П.Тучапським, М.Ковалевським створив українську соціал-демократичну групу; входив до складу студентської громади, Київської старої громади, УДП, УСДРП. Був заарештований, перебував на засланні, йому було заборонено займатися викладацькою діяльністю.

Працюючи в управлінні Південно-західної залізниці, Київській міській раді,  у вільний час займався перекладацькою та дослідницькою діяльністю. Видав дві поетичні збірки: «Хуторні сонети» та «Степові мотиви».

Багато друкувався —  у  галицьких часописах «Зоря» та «Правда», журналі «Киевская старина» (під псевдонімами Ів.Сердешний, Ів.Степовик, Світленко).

Вільно володів французькою, італійською, німецькою,  іспанською, багатьма слов’янськими мовами.

І.Стешенко був близько знайомий з родинами Старицьких, Лисенків, Косачів; брав активну участь у літературному гуртку «Плеяда», Товаристві «Просвіта», НТШ, Видавав сатиричні журнали  «Шершень» і «Ґедзь». Організував і редагував двотижневик «Сяйво». Був одним з редакторів «Рорбітничої газети».

На урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві, за наполяганням Миколи Лисенка, письменникові доручили виголосити наукову доповідь про творчість автора «Енеїди».  

 1917 р. Іван Стешенко став одним із організаторів Української Центральної Ради. Очолював  шкільну і редакційну комісії УЦР, входив до складу Малої Ради.

15 червня 1917 р. І.М.Стешенко призначений генеральним секретарем (міністром) освіти УНР. На цій посаді втілював ідеї  створення української національної школи як запоруки виховання свідомих українських громадян; домагався запровадження української мови в усіх сферах суспільного життя: у  державних органах, судах, церкві, театрі та обов’язкового викладання в усіх освітніх закладах українських мови, літератури, історії, географії. Опікувався виданням  українських підручників та посібників. Був одним із організаторів Української академії Наук. Створив і втілював програму позашкільної освіти для дорослих, покликаної ліквідувати неписьменність.  

На ІІ Всеукраїнському вчительському з’їзді (липень 1917р.) головним питанням було затвердження програми шкільної освіти, запропонованої генеральним секретарем народної освіти І.Стешенком – про організацію нової української   національної школи. Вона, школа, мала стати єдиною, обов’язковою, безоплатною (школи забезпечували учнів підручниками, одягом, харчуванням); світською (релігійне виховання – за бажанням батьків).

Восени 1917р. в Україні почали роботу 53 школи, відкриті на громадські або приватні гроші, та Український народний університет.

 На посаду завідувачки відділу дошкільної освіти І.М.Стешенко запросив відому письменницю і педагога Софію Русову. Вона пізніше згадувала, що саме зусиллями Стешенка були організовані селянські гімназії, дуже популярні у людей.

І. Стешенко всіляко дбав про розвиток національних меншин, «права яких повинні бути пошановані автономією України». Так, за його сприяння в УНР з’явилися  державні  єврейські школи.

У січні 1918р. за поданням І.М.Стешенка УЦР ухвалила два законопроєкти: про скасування   імперського закону щодо надбавки вчителям і чиновникам російського походження «за обрусение края» та щодо встановлення посади вчителя українських мови й літератури в початкових, середніх і вищих навчальних закладах усіх відомств.

У своєму виступі на сесії Центральної Ради у грудні 1917 р. І.М.Стешенко  зазначав: «Казенні гімназії на Україні досі вважаються московськими тільки через те, що там учили московською мовою. Учителів-москалів ми не виганяємо, але нехай же вони навчаться української мови, коли бажають працювати на Україні».

(На жаль, таких послідовних організаторів української освіти в теперішніх урядах і нині немає…)

Також І.М.Стешенко наполегливо відстоював курс на створення української національної армії й проголошення не автономії, а цілковитої державної незалежності України.

Наприкінці січня 1918р. Іван Стешенко подав у відставку з посади генерального секретаря народної освіти – разом з усім урядом В.Винниченка. Однак залишився працювати головним інструктором (генеральним комісаром) освіти, в тому числі й за часів гетьмана П.Скоропадського.

Та ж таки Софія Русова зауважувала: «Зі Стешенком приємно було працювати;  він був молодий, жвавий націоналіст, не звертав великої уваги на формальний бік праці і проводив з усією рішучістю гасло «українізація народної освіти, всіх шкіл, всіх освітніх організацій… Ніхто з слідуючих міністрів не ставив так категорично й рішуче справу українського шкільництва, як Стешенко, і через нерішучість наших міністрів наша школа дуже багато програла…»

Вночі проти 30 липня 1918р. Іван Стешенко, який  разом із 14-річним сином Ярославом приїхав до Полтави навідати родичів, йдучи від залізничного вокзалу  вулицею Куракінською,  був тяжко поранений. Наступного дня український просвітник помер у лікарні.

Під час велелюдного похорону в Києві письменниця Людмила Старицька-Черняхівська сказала те, що, певне, було в серцях багатьох сучасників: «…Коли ми чуємо тут слова селянина, слова робітника, коли ми чуємо Вашого учня, то ми бачимо,що не для власної почесті і слави Ви обрали ці тяжкі обов’язки… Щастя народу було для Вас вище всього, і для цього Ви обрали на себе цей тягар…»

Про обставини та причини убивства І.М.Стешенка говорилося дуже багато. Сучасник тих подій В.Андрієвський так висловив основу думку людей: «Здається, немає вже нікого, хто  не був би переконаний, що убивство се — діло московських рук. Тільки тепер думки розділяються: одні думають, що злочин організовано московськими чорносотенцями, а інші – що се діло рук большевиків».

Тим часом у щоденнику С.Єфремова є запис від 1923р., в якому він згадує розповідь члена Генерального суду УНР П.Товкача про винесення смертного вироку І.Стешенку Зіньківською повітовою організацією більшовиків.

І.М.Стешенко став одним із перших, хто віддав життя за  національну ідею.  

А водночас – однією з перших жертв  політичних убивств, що їх невдовзі московські й промосковські  більшовики-комуністи практикуватимуть як масштабний кривавий терор — вже не проти окремих ідеологічних супротивників, а проти цілих народів.

Підготувала Олена Бондаренко,

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

4 грудня

Інші дати
Введення у Храм Пресвятої Богородиці
У календарному циклі українського народу це свято замикає осінній сезон і починає зимовий. Як на Новий Рік, хто перший прийде на Введення до хати, той буде першим «полазником», себто тим, що приносить добро чи якесь лихо: коли ввійде першим молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того зі грошима, то це добра ворожба: весь рік у хаті будуть усі здорові і будуть гроші вестися. Коли ж увійде старий, хворий, особливо стара баба, або коли хтось прийде чогось зичити, — то це злий знак.
Розгорнути