uk.wikipedia.org
Критика била його заледве не з перших віршів. Бо ще замолоду написав:
А десь, в окремо
взятій,
одній шостій,
од супісків
казахських до колим
згулажиться умом
і кістю зжовкне,
і віру строщить
низка
поколінь.
Народився у с. Ярешки Анрушівського району на Житомирщині в сім’ї залізничника.
Закінчив Одеський інститут інженерів морського флоту,
працював у редакції обласної «молодіжки», на одеській кіностудії,
відповідальним секретарем обласної письменницької
організації.
Перша збірка поезій Б.Нечерди – «Материк» — побачила світ
1963 р. у видавництві
«Маяк». Вірші були співзвучними часові «шістдесятництва» і знайшли своїх прихильників.
І, зрозуміло – недругів з середовища ідеологічних цензорів – тож не дивно, що
вже набраний рукопис «розсипали» у видавництві, у пресі з’являлися звинувачення
в «епатажності», «богемщині» й таке інше.
Борис Нечерда – майстер поеми. Друга збірка «Лада» (1965 р.) складається з трьох поем.
Потім були збірки «Барельєфи», «Літак у краплі бурштину»,
«Танець під дощем»,«Вежа» та ще кілька… Роман «Смерть кур’єра»… Не так і
багато, порівняно з іншими авторами.
Тривали нагінки – за публікації в західноєвропейських,
американських, канадських антологіях, за підтримку шістдесятників…
Потім критики залишили його в спокої, та й зовсім забули – теж один з
радянських способів знищення творчої особистості.
Настали часи поневірянь,самотності,зневіри. У віршах під
машкарою стриманості – погано прихований відчай і передчуття останньої межі…
Переслідує
назирці хорт.
Тож і ви
покладіться на чудо.
І чиніть, хто до
чого охоч, —
хоч під ліжком у
мене ночуйте.
Тільки спершу —
для блага свого ж —
мені душу знечульте…
2004 р. в тому ж таки «Маяку» вийшло друком «Вибране»
Б.Нечерди. До збірки увійшли кращі поезії, поеми, сонети та повість «Вересень,
жовтень, листопад». Відомий критик і літературознавець Михайло Слабошпицький у
передмові до видання зазначив: «Вже від
перших літературних кроків Нечерда показав себе як поет, у котрого важко
рубрикувати твори на так звану громадянську, інтимну й пейзажну лірику. В
нього, здається, все дуже особисте: природа, соціальний клімат, інтимні почуття
‑ тісно пов’язані, переплетені між собою, і виокремити з
його віршів «чисті» тематичні
острови буває просто неможливо…»
Перед тим, у 2000 р., збірка творів Бориса Нечерди
«Остання книга» була відзначена Шевченківською премією. Сама книга вийшла
друком у 1998 р., вже по смерті свого автора. Гранично відверта, сповнена
самотності, трагічна…
Серед зими
дістати лижі,
морок позбутись
взагалі
і натщесерце
слухать в лісі
високу мову
снігурів,
і вже не
згадувать обідні
бучних чиїхось
роковин,
аби лише дерева
білі
сміялись в білі рукави,
аби лише не
знаком дурня
різнилась тиша
лісова,
і стовпчик
світла на котурнах
стояв і лісом
ласував!
І наодинці, по
метілі,
зайтись
нестидними слізьми
над півдитячим
примітивом
малюнків матінки
зими…
Дійти узлісся,
як порога
у людний світ
добра і зла,
і в глупім полі
ненароком
вгадати контури
села
і хутко братися
за розум:
своє “добридень
і щасти!”,
як оберемок дров
з морозу,
до хати крайньої
внести,
глядіти в стелю
— в небо хати,
а бачить інші
небеса,
коли й лишилось небагато:
сміятись, плакать і писать…
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
