galinfo.com.ua
Климентина народилася в містечку Копичинці (нині Гусятинський район Тернопільської області), в багатодітній родині священика о.Миколи Січинського.
Батько майбутньої бізнес-леді протягом десяти років у -1883-94р.р. — обирався послом (депутатом) до Галицького крайового сейму і вважався, разом з лідером галицьких українців Юліаном Романчуком, найповажнішим парламентарем, з думкою якого рахувалися виборці, однодумці та опоненти. Саме він ініціював перепоховання М.Шашкевича на Личаківському цвинтарі у Львові; заснував стипендію товариства «Просвіта» для обдарованої української молоді.
Олена Січинська, мати Климентини, вирізнялася різнобічними обдаруваннями та широтою поглядів, була однією з активісток тогочасного жіночого руху в Галичині.
У серпні 1902 р. викладачка Українського дівочого інституту Климентина Січинська вийшла заміж за відомого в краї письменника, професора української філології Ореста Авдиковича. Здавалося, ніщо не може затьмарити щасливе подружнє життя, в основі якого були й кохання, і спільні погляди та громадська діяльність, і любов до українських культури, літератури, народної творчості. Але 1918 р. Орест Авдикович помирає. Климентина, шукаючи порятунку від безгрошів’я, що, здавалося, постає невідворотньо перед нею та дітьми, продає частину майна і 1922 р. засновує «Першу українську фабрику цукерків і помадок «Фортуна».
Насправді, як згодом згадувала сама пані Климентина, підприємство з такою пишною та «смачною» назвою починалося з… мішка цукру, купленого за гроші, виручені з продажу чоловікового годинника. У маленькій кухоньці господиня «підприємства» власноруч варила цукор, робила смаколики, розкладала до коробок та розносила по кав’ярнях і цукернях Перемишля.
З грошей за Орестове хутряне пальто, купила стареньку машинку для виготовлення цукерок. Затим придбала дві старі стайні, вичистила, відремонтувала, поставила вікна, постелила дерев’ яну підлогу. За якийся час «Фортуна» виготовляла 10 різновидів солодкої продукції, тут працювало четверо жінок і майстер-цукерник. З’ явилися кімната для пакування товару, а потім і крамниця.
Пізніше пані Климентина згадуватиме: «Раділа думкою, що недавно сама журилася про шматок хліба для своїх дітей, тепер даю працю і заробіток п’ятьом людям. У мріях бачила я сотні найнятих робітників і гордість з українського почину, бо тоді моя фабрика була однією з перших українських робітень у краю».
К.Авдимкович вирішує розвивати виробництво у столиці Галичини. Везе показати свою продукцію у Львові. Презентація виявилася вдалою. Климентина ввинаймає два занедбаних будинки та з плином часу перетворює їх на сучасну кондитерську фабрику. У планах – сотні нових робочих місць, високі стандарти гігієни на виробництві, дотримання європейських рецептур виготовлення солодощів (до того місцеві вироби були здебільшого борошняними; Климентина ж почала обробляти какао-боби, виготовляти карамелі, шоколад)…
Розширюючи ринок, власниця подорожує Поліссям, Волинню. Вирушає до Варшави, Відня (подейкують, що й до Парижа) по нові сучасні рецепти. Відкриває цукерню на вулиці Руській.
Коли орендарі намагаються відібрати доведені до ладу будівлі, Климентина наймає одного з кращих адвокатів і виграє справу в суді.
Стикається з шаленою конкуренцію: львівський ринок солодощів досить насичений. На цей час Климентина Авдикович вже стала досить відомою як фабрикантка з українськими переконаннями, її підтримує українська громадськість. На допомогу господині прийшов митрополит Андрей Шептицький, який уклав з нею угоду про спільне підприємство та вніс до його статутного фонду аж 46 тисяч американських доларів. 1 листопада 1924р.фабрика солодощів «Фортуна нова» запрацювала.
Дизайн продукції та пакування розробляли С.Гординський, М.Левицький та інші відомі художники. Солодощі «від пані Авдиковичевої» ставали дедалі популярнішими. Особливо – шоколад серії «Солодка історія України» з портретами українських володарів: від св. Володимира до П.Скоропадського. Смаколики успішно продавалися в усій Галичині, на Волині, Підляшші, Поліссі, Прикарпатті, у країнах Західної Європи та навіть у США.
К.М.Авдикович була відомою благодійницею. На свято Миколая її фабрика передавала всім українським школярам подарунки. Допомагала пані Климентина українському жіночому рухові, зокрема – всіляко підтримувала Союз українок. 1934 р. профінансувала Конгрес українок, що відбувався у Станіславові, та взяла в ньому участь.
1939 р., окупувавши Західну Україну, радянська влада заходилася «націоналізувати» місцеві підприємств. На той час «Фортуна нова» налічувала 125 працівників та 6 агентів з продажу продукції; кілька крамниць працювало у Львові, а також у Дрогобичі та Стрию. Цукерки, шоколад, печиво, морозиво, фруктові ґаларетки (желе), помадки, карамель послуговувалися великим попитом.
Незадовго до повернення червоних до Львова, у 1944 р., Климентина Миколаївна емігрувала до Відня. Тут українська бізнес-леді померла 10 жовтня 1965 р.
Перша українська фабрика солодощів «Фортуна нова» вважається попередницею нинішнього львівського «Світоча».
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
