Це свято є спогадом про завершення земної мандрівки Пресвятої Богородиці і Її перехід на небо із тілом та душею.
В Церквах візантійської традиції, що дотримуються нового календарного стилю, цього дня відзначається празник Успіння Пресвятої Богородиці, пише РІСУ.
Останню згадку про Діву Марію у Святому Письмі знаходимо на початку книги Діянь Апостолів: Вона разом з Христовими учнями перебувала на молитві, на тому самому місці, де Спаситель установив Пресвяту Євхаристію, і де вони очікували на обіцяні дари Святого Духа.
Натомість, багатими на згадки про Богородицю є апокрифічні твори, зокрема «Протоєвангеліє Якова» та «Розповідь святого Івана Богослова про успіння святої Богоматері». Саме «успіння» є найдавнішим терміном, яке стосується закінчення земного життя Діви Марії, і саме під такою назвою це свято було встановлене на християнському Сході у VII столітті. Того ж часу празник Успіння впровадив на Заході Папа Сергій І, який був східного походження. Проминуло ціле століття, аж поки в латинській традиції термін «Успіння» поступився сучасній назві «Внебовзяття».
У 1950 році Папа Пій ХІІ проголосив догму про Внебовзяття Пречистої Діви Марії, навчаючи, що Пресвята Марія не повинна була як інші очікувати останніх часів, щоб зазнати тілесного відкуплення. Цим Вселенський Архиєрей хотів наголосити на унікальному характері особистого освячення Богородиці.
