14 квітня 1887 року на хуторі Ладанському на Сумщині народився Іван Кавалерідзе, скульптор, кінорежисер, драматург.
Народився в селянській сім’ї нащадків грузинського князівського роду, чиї предки після завоювання Росією Кавказу були привезені в Україну.
Навчався в Київському художньому училищі, Петербурзькій академії мистецтв (1909—1910), приватній студії Наума Аронсона в Парижі.
Автор пам’ятників княгині Ользі в Києві (1911, зруйнований більшовиками в 1919-му, відновлений у 1996-му), Тарасу Шевченку в Полтаві та Ромнах, Богдану Хмельницькому в Чернігові та багатьох інших.
Сценарист і режисер Одеської (1928—1933) і Київської (1934—1941, 1957—1962) кіностудій. Автор кінострічок: «Злива» (1929), «Перекоп» (1930), «Штурмові ночі» (1931), «Коліївщина» (1933). Але після виходу фільму «Прометей» (1935) про відданого в солдати українського селянина, змушеного воювати за царя з Шамілем, в газеті «Правда» вийшла розгромна стаття «Груба схема замість історичної правди». Сталіну не сподобалися сцени, що розкривали героїзм чеченських горців. Митця звинуватили в буржуазному націоналізмі та формалізмі, заборонили працювати з молоддю й знімати стрічки на історичну тематику.
За часів німецької окупації Києва деякий час очолював відділ культури Київської міської управи. Це давало змогу рятувати ув’язнених у Сирецькому концтаборі митців, надати притулок єврейським сім’ям у селах Київської області, рятувати молодь від вивезення до Німеччини, підтримати київську інтелігенцію, зберегти від пограбування культурні цінності. Одного разу на пропозицію гостя в есесівській формі створити бюст Гітлера відповів, що ліпить лише з натури. А пізніше з’ясувалося, що то був радянський агент.
Наприкінці 1942-го підготував проект пам’ятника Тарасу Шевченку для міста Дубни на Рівненщині. Реалізувати задум завадили військові дії. Дещо пізніше Іван Кавалерідзе запропонував цей же проект для Хрещатика в Києві, однак не пройшов конкурс.
Пам’ятник Григорію Сковороді, встановлений в 1977-му на Контрактовій площі в Києві, був підготовлений за п’ять років до того, однак автору довелося перероблювати його шість разів. «За часів Григорія Сковороди простий люд ходив босоніж. Тому Кавалерідзе зробив фігуру філософа без взуття, – згадував Олександр Юнін, генеральний директор Музею-майстерні Івана Кавалерідзе. – Цей проект вважався остаточним, проте секретар Центрального комітету Компартії України з ідеології Валентин Маланчук зажадав взути Сковороду: не годиться, мовляв, щоб народний філософ був босим. Через це майстри, які робили бронзову фігуру в натуральну величину, допустили помилку: тулуб вийшов коротким. Довелося відкласти відкриття пам’ятника і зайнятися його доопрацюванням: тулуб подовжили в талії».
Іван Кавалерідзе, якого називали «українським Мікеланджело», жив виключно мистецтвом. Невтомно шукав досконалість і радів кожному новому дню. «Найщасливіший день сьогодні, – писав він у щоденнику в 1977-му. – Чому? Бо він є і я живу!».
Помер 3 грудня 1978-го в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
