У перші десятиріччя ХХ сторіччя найбільш популярними на оперній сцені були четверо чоловіків – Енріко Карузо, Маттіа Баттістіні, Тітта Руффо та Федір Шаляпін. І лише одна жінка спромоглася сягнути їхньої висоти – це була Соломія Крушельницька.
Образ оперної діви кінця ХІХ – початку ХХ ст. істотно відрізняється від сучасного. У ті часи гастрольний графік та репертуар зазвичай визначали не самі співачки, а імпресаріо, антрепренери, агенти, диригенти. Навіть якщо йшлося про гучно відомих примадонн, усе вирішували чоловіки. Сама ж артистка мусила вміти співати, зітхати, страждати від мігрені, вчиняти істерику та приймати квіти й коштовності від шанувальників. Хто завгодно, але не Крушельницька. Всесвітньо відомі диригенти Артуро Тосканіні й Леопольдо Муньйоне суперничали – хто надасть кращі умови для виступу. «Я й надалі знаходитиму радість у вірному служінні Вам», – писав Соломії один з найвідоміших оперних антрепренерів, погоджуючи умови чергового контракту…
Крушельницька насправді вміла руйнувати стереотипи. Подейкували, що Соломія була чи не першою оперною співачкою, яка не шукала покровителів, а розраховувала тільки на власні сили.
«Мільйонери пропонували мені – з умовою, коли вийду за них заміж, – збудувати окрему оперу виключно для мене або радили забувати про свою тяжку професію і обрати собі спосіб життя до вподоби в якій завгодно частині світу: на горах Тибету або на золотистому морському піску…», – згадувала співачка.
«Життя оперної артистки трохи нагадує режим атлетів: дисципліна в усьому – строгий розклад годин, поміркована їжа, заборона давати волю своїм забаганкам…» – не дуже нагадує життєві пріоритети розманіженої примадонни, правда ж?
Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року на Галичині – в селі Білявинці, нині Бучацького району Тернопільської області, в сім’ї священика о. Амвросія Крушельницького.
Співати дівчинка почала з юних років. Навчалася в Тернопільській школі товариства «Приятелі музики». Основи музичної підготовки отримала у Тернопільській класичній гімназії, в якій складала іспити екстерном.
У 1883 році на Шевченківському концерті в Тернополі відбувся перший прилюдний виступ Соломії, яка співала в хорі товариства «Руська бесіда».
1891 року Соломія вступила до Львівської консерваторії Галицького музичного товариства. У консерваторії її учителем був знаменитий тоді у Львові професор Валерій Висоцький, який виховав цілу плеяду відомих українських та польських співаків. Під час навчання у консерваторії відбувся її перший сольний виступ 13 квітня 1892 року, співачка виконувала головну партію в ораторії Георга Генделя «Месія». 5 червня 1892 року відбувся ще один виступ співачки у «Львівському бояні», де вона виконала пісню Миколи Лисенка «Нащо мені чорні брови».
Оперний дебют Соломії Крушельницької відбувся 15 квітня 1893 року: вона виконала партію Леонори в опері італійського композитора Гаетано Доніцетті «Фаворитка» на сцені Львівського міського театру Скарбка. З великим успіхом пройшли також її виступи в ролі Сантуції в «Сільській честі» П’єтро Масканьї.
1893 року Крушельницька закінчила Львівську консерваторію. В 21 рік Соломія дебютує на сцені Львівської опери. Саме там її побачила італійська прима Джемма Беллінчоні. Вона переконала дівчину продовжити навчання в Італії!
Вчити доньку за кордоном для сільського священника було розкішшю, але задля великого майбутнього доньки Амвросій Крушельницький був здатний на все. Він взяв позику в банку і відправив доньку на навчання за кордон.
В Італії всю себе Соломія присвячує навчанню. Їй викладають найкращі педагоги, Крушельницька займається по шість годин на день і вже за рік тріумфує на італійській сцені.
В Італії вона розвинула голос у лірико-драматичне сопрано, вирівняне від найнижчих до найвищих тонів. Її голос захоплював силою звуку, дзвінкістю, соковитістю, оксамитовістю, гнучкістю, досконалою вокальною дикцією, віртуозною технікою, благородним тембром, далекозвучністю, ліризмом і драматизмом…
З 1894 року Крушельницька виступає в театрах Львова, завойовуючи симпатії глядачів. Публіка в захваті від її унікального сопрано. Згодом були виступи в провідних театрах Європи, де співали найкращі світові зірки.
У другій половині 1890-х років почались її тріумфальні виступи на сценах театрів світу: Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі в операх «Аїда», «Трубадур» Верді, «Фауст» Гуно, «Страшний двір» Монюшка, «Африканка» Мейєрбера, «Манон Леско» і «Чіо-Чіо-Сан» Пуччіні, «Кармен» Бізе, «Електра» Штрауса, «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама» Чайковського та ін.
У кого б не перевтілювалась Соломія Крушельницька – Аїду, Кармен, Брунгільду – кожна прем’єра за її участі мала шалений успіх.
Своїм бездоганним відчуттям музики співачка прославила не одну арію. Мабуть, жодна оперна прем’єра не провалювалася з таким тріском, як «Мадам Баттерфляй» Джакомо Пуччіні 1904 року в Мілані. Глядачі обурено свистіли. Маестро почувався розчавленим. З часом колеги вмовили його переробити твір, а на головну партію запросити Соломію Крушельницьку.
Вона погодилась не відразу. «Де ви бачили японку заввишки у мій зріст?» – допитувала Пуччіні. Радила метру скоротити вступну арію, яка, на її думку, і втомила глядача. Пуччіні довелося погодитись. На прем’єрі оновленої опери публіка сім разів викликала композитора й акторів на сцену. Це був тріумф. Зворушений і вдячний маестро надіслав Соломії свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй».
Коли 1906р. Соломія гастролювала в Неаполі, раптом пробудився вулкан Везувій. Викиди попелу неабияк загрожували голосу. Дослухавшись до поради лікаря, Соломія вирішила перервати гастролі. Імпресаріо подав позов до суду за невиконання умов контракту. Захищати співачку взявся адвокат Чезаре Річчоні – високоосвічений красень, заможний аристократ, тонкий поціновувач опери, а заодно й мер невеликого міста Віареджо. Чезаре сподобався Соломії, бо вмів триматися з люб’язністю й повагою без жодної нотки покровительства чи поблажливості – цих ноток співачка не терпіла, адже в силу професії чудово чула в них фальш. Діамантовий період залицянь та зітхань тривав майже чотири роки. Соломія й не думала легковажити з таким важливим рішенням, як шлюб. Побралася пара аж 1910 року в одній із церков Буенос-Айреса.
Після одруження Чезаре і Соломія оселилися у Віареджо, де вона купила віллу, яку назвала «Саломеа».
У 1920 році Крушельницька в зеніті слави покидає оперну сцену, виступивши останній раз у неапольському театрі в улюблених операх «Лорелея» Каталані й «Лоенгрін» Вагнера. Далі своє життя вона присвятила камерній концертній діяльності, пісні виконувала вісьмома мовами. Здійснила турне Україною, Європою, Америкою. У 1894—1923 рр. майже щороку виступала з концертами у Львові, Тернополі, Стрию, Бережанах, Збаражі, Чернівцях та інших містах Галичини. Її єднали міцні узи дружби з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Миколою Лисенком, Денисом Січинським та багатьма іншими культурними діячами Галичини і Наддніпрянщини.
Особливе місце у творчій діяльності співачки займали концерти, присвячені пам’яті Тараса Шевченка та Івана Франка. Для участі в цих концертах вона часто приїжджала до Західної України.
У 1929 році в Римі відбувся останній гастрольний концерт Соломії Крушельницької.
1939 року після смерті чоловіка Крушельницька вирішила відвідати Львів. Та через початок війни вже не змогла повернутися до Італії. Радянська влада конфіскувала її будинок, залишивши всесвітньо відомій примадонні лише крихітні кімнатки на другому поверсі. Радянського громадянства не давали. Лише після того, як Крушельницька продала свою улюблену віллу «Саломеа», де пройшли її найщасливіші роки в Італії, і віддала всі кошти на користь держави, її визнали «своєю».
Під час німецької окупації Львова Соломія Крушельницька дуже бідувала, тому давала приватні уроки вокалу.
У післявоєнний період велика співачка почала працювати у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. Однак її викладацька діяльність, ледь почавшись, мало не завершилася. Під час «чищення кадрів від націоналістичних елементів» їй інкримінували відсутність консерваторського диплома, який пізніше знайшли у фондах міського історичного музею.
У 1951 році Соломії Крушельницькій присвоїли звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в жовтні 1952 року вона нарешті отримала звання професора.
Востаннє співала у Львівській філармонії 1949-го, у віці 77 років. Мало хто знав, що на той час співачка вже хворіла на рак горла.
Соломія Амвросіївна Крушельницька померла 16 листопада 1952 року. Її поховано у Львові на Личаківському цвинтарі поруч з могилою друга та наставника – Івана Франка.
Сьогодні ім’я Соломії Крушельницької має Львівський оперний театр, а також – Львівська середня спеціальна музична школа-інтернат, Тернопільське музичне училище, 8-річна школа в селі Біла, вулиці у Києві, Львові, Тернополі, Рівному, Бучачі.
